Максакова Марія Петрівна

Максакова Марія Петрівна
Основна інформація
Дата народження	26 березня (8 квітня) 1902[1]
Місце народження	Астрахань, Російська імперія[2]
Дата смерті	11 серпня 1974(1974-08-11)[1][3] (72 роки)
Місце смерті	Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Громадянство	СРСР  Російська імперія
Професії	оперна співачка, вчителька музики, публіцистка
Співацький голос	мецо-сопрано
Інструменти	вокал^[d]
Заклад	Російський університет театрального мистецтва
Нагороди	Премія Роберта Шумана (1972)
У шлюбі з	Максаков Максиміліан Карлович і Давтян Яків Христофорович
Діти	Максакова Людмила Василівна
Файли у Вікісховищі

Марія Петрівна Максакова (Сидорова) (нар. 26 березня (8 квітня) 1902, Астрахань — пом. 11 серпня 1974, Москва) — російська радянська оперна співачка (ліричне сопрано), педагог, публіцист[4]. Народна артистка СРСР (1971).

Біографія

М. П. Максакова народилася 26 березня (8 квітня) 1902 року в Астрахані, в сім'ї службовця, саратовського міщанина Петра Васильовича Сидорова (1862—1906) і астраханської міщанки Людмили Борисівни (Сергіївни? — так на пам'ятнику) Бєляєвої, батько якої походив з селян Слобідського повіту Вятської губернії.

Співала в церковному хорі, потім навчалася вокалу в Астраханському музичному училищі (нині Астраханський музичний коледж імені М. П. Мусоргського) у В. М. Бородіна. У 1919 році у Червоному Яру відбувся дебют сімнадцятирічної співачки, де вона виконала партію Ольги в опері «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського. Становлення як співачки відбувалося в оперній трупі в Астрахані (нині — Астраханський державний театр опери та балету[5]), під керівництвом чоловіка і вчителя Максиміліана Максакова.

У 1923 році співачка разом з чоловіком переїхала до Москви. Сергій Лемешев залишив спогади про московський дебют М. Максакової (партія Амнеріс в «Аїді» Дж. Верді). Лемешев зазначає:

Вже тоді Максакова вразила нас особливою увагою до слова. У неї була не просто чітка і ясна дикція, а істинно драматична виразність фрази, наповнена внутрішньою боротьбою пристрасті і ревнощів.

У 1923—1924 і в 1928—1953 роках — солістка Большого театру. Товаришувала та співпрацювала з оперною співачкою Іглан Грибовою.

У 1925—1927 роках — солістка Ленінградського театру опери та балету (нині Маріїнський театр)[6]. Брала участь у постановці першої радянської опери «За червоний Петроград» А. П. Гладковського і Є. В. Пруса, де виконала партію Даші.

За 30 років сценічної діяльності проспівала багато центральних партій, найкращими з яких стали: Марфа в «Хованщині», Марина Мнішек в «Борисі Годунові», Ганна в «Травневій ночі», Весна і Лель в «Снігуроньці», Любаша в «Царській нареченій», Ортруда в «Лоенгріні».

Становище та вплив співачки дещо похитнулися в роки репресій. Дочка співачки Людмила Максакова згодом розповідала:

Чоловіка моєї мами (він був послом у Польщі) забрали вночі і повели. Більше вона його ніколи не бачила. І так було у багатьох <…> Після того як посадили і розстріляли чоловіка, вона жила під дамокловим мечем, адже це був придворний театр Сталіна. Як у ньому могла перебувати співачка з такою біографією? Її і балерину Марину Семенову хотіли відправити у заслання. Але тут війна почалася, мама поїхала в Астрахань, і справа ніби забулася…[6]

Партії в операх М. П. Мусоргського принесли співачці дві Сталінські премії. Судячи зі збережених грамзаписів, партії Марини і Марфи були безперечними і в своєму роді неповторними виконавськими шедеврами.

У 1938—1941 роках брала участь у виставах Державного ансамблю опери під керівництвом Івана Козловського.

Могила М. П. Максакової на Введенському кладовищі

У концертному репертуарі співачки — романси Петра Чайковського, вокальні цикли Роберта Шумана, твори радянських композиторів, російські народні пісні. Часто виступала з Державним російським народним оркестром імені М. П. Осипова[7].

Одна з перших представників радянського мистецтва за кордоном, гастролювала в Туреччині (1935), Польщі (1936), Фінляндії (1950), НДР (1968-69).

Викладала вокальне мистецтво в ГІТІСі, де була доцентом. Очолювала Народну співочу школу в Москві

Брала участь у журі багатьох всесоюзних і міжнародних змагань вокалістів, займалася публіцистикою. Залишила спогади «Життя на сцені».

Померла Марія Максакова 11 серпня 1974 року в Москві. Вона померла у віці 72 років.

Похована на Введенському кладовищі.

Родина

Батько — Петро Васильович Сидоров (1862—1906), службовець, саратовський міщанин.

Мати — Людмила Борисівна Сидорова (Людмила Сергіївна Сидорова, так зазначено на надгробному пам'ятнику), астраханська міщанка.

Перший раз Марія Максакова була одружена з Максиміліаном Максаковим (Максом Шварцом), австрійським і російським оперним співаком (баритоном), режисером, антрепренером і педагогом[8].

Вдруге вийшла заміж за Якова Давтяна (Давидова), революціонера, діяча радянських спецслужб, дипломата. Був репресований в 1937 році[9][10].

Дочка — Людмила, актриса театру і кіно. Народна артистка РРФСР (1980). Батьком її був баритон Большого театру Олександр Олександрович Волков; через два роки після народження дочки він емігрував до США.

Внучка (і тезка) — Марія Петрівна Максакова-Ігенбергс (нар.. 1977), оперна співачка (мецо-сопрано), солістка Маріїнського театру.

Нагороди та звання

• Заслужена артистка РРФСР (1934)
• Народна артистка РРФСР (1951)
• Народна артистка СРСР (1971)
• Сталінська премія першого ступеня (1946) — за видатні досягнення в галузі театрально-вокального мистецтва
• Сталінська премія першого ступеня (1949) — за виконання партії Марини Мнішек в оперному спектаклі «Борис Годунов» М. П. Мусоргського
• Сталінська премія першого ступеня (1951) — за виконання партії Марфи в оперному спектаклі «Хованщина» М. П. Мусоргського
• Два ордена Леніна
• Два ордена Трудового Червоного Прапора (1937, 1951)
• Медаль «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Медаль «Ветеран праці»
• Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
• Премія Роберта Шумана (НДР, 1972)

Адреси в Москві

• Брюсов провулок (раніше вулиця Нежданової), 7

Творчість

Колега співачки по Большому театру співак Сергій Лемешев:

«Їй ніколи не змінює художній смак. Вона готова швидше трохи „недожать“, ніж „перетиснути“ (а адже саме це найчастіше і приносить виконавцю легкий успіх). І хоча в глибині душі багато з нас знають, що такий успіх не так вже дорого коштує, відмовитися від нього здатні тільки великі художники. Музична чуйність Максакової проявляється у всьому, в тому числі і в її любові до концертної діяльності, до камерної літературі. Важко визначити, яка саме сторона творчої діяльності Максаковою — оперна сцена або концертна естрада — завоювала їй таку широку популярність…»[6]

Партії

Большой театр

• 1923, 1944 — «Аїда» Дж. Верді — Амнеріс
• 1923 — «Лоенгрін» Р. Вагнера — Ортруда
• 1924, 1936, 1945 — «Кармен» Ж. Бізе — Кармен
• 1924 — «Демон» А. Г. Рубинштейна — Геній
• 1924 — «Фауст» Ш. Гуно — Зібель
• 1927, 1933 — «Євгеній Онєгін» П. І. Чайковского — Ольга
• 1927, 1939, 1950 — «Хованщина» М. П. Мусоргського — Марфа
• 1927, 1937, 1944 — «Царева наречена» М. А. Римського-Корсакова — Любаша
• 1927, 1948 — «Борис Годунов» М. П. Мусоргського — Марина Мнішек
• 1927 — «Снігуронька» М. А. Римського-Корсакова — Весна
• 1927 — «Любов до трьох апельсинів» С. С. Прокоф'єва — Кларіче
• 1928 — «Винова краля (Пиковая дама)» П. І. Чайковського — Поліна
• 1930 — «Вишка Жовтня» Б. Л. Яворського — Шкідниця
• 1930 — «Алмаст» О. О. Спендіарова — Алмаст
• 1933 — «Трубадур» Дж. Верді — Азучена
• 1934 — «Мазепа» П. І. Чайковского — Любов
• 1934 — «Снігуронька» М. А. Римського-Корсакова — Лель
• 1936 — «Тихий дон» И. И. Дзержинского — Аксинья
• 1938 — «Панцерник „Потьомкін“» О. С. Чишко — Груня
• 1938 — «Мать» В. В. Желобинського — Нилівна
• 1947 — «Травнева ніч» М. А. Римського-Корсакова — Ганна
• 1953 — «Декабристи» Ю. А. Шапоріна — Стеша

Інші театри

• 1922 — «Князь Ігор» О. П. Бородіна — Кончаківна
• 1925 — «Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка — Орфей
• 1927 — «За червоний Петроград» А. П. Гладковського та О. В. Пруса — Даша
• 1929 — «Самсон і Даліла» К. Сен-Санса — Даліла
• «Вертер» Ж. Массне — Шарлотта
• «Русалка» А. С. Даргомижського — Княгиня
• «Гугеноти» Дж. Меєрбера — Паж
• «Ріголетто» Дж. Верді — Маддалена
• «Лакме» Л. Деліба — Малліка
• «Аїда» Дж. Верді — Жриця
• «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха — Ніклаус
• «Туга» Д. Пуччіні — Туга
• «Валькірія» Р. Вагнера — Фрикка

Фільмографія

• 1931 — Свині завжди свині — уповноважена від колгоспу;
• 1951 — Великий концерт (музичний фільм) — виконання пісні «Чорнобровий, черноокий»;
• 1953 — Пісні рідної сторони (фільм-концерт) — виконання пісні «Що ти жадібно дивишся на дорогу».

Пам'ять

• Ім'я співачки носить Астраханська державна філармонія, вулиця в Астрахані.
• У 1980 на будинку № 7 по Брюсову провулкуМоскви, де в 1935—1974 роках жила співачка, відкрита меморіальна дошка (скульптор А. Пекарьов, архітектор Б. Тхор).
• З 1987 року в Астрахані проводиться Фестиваль вокального мистецтва імені В. В. Барсової та М. П. Максакової[11].
• Пам'ять про Марію Максакову увічнена в її рідному місті — Астрахані. На честь неї названо одну з вулиць.

Генеалогія

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #12267331X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Максакова Мария Петровна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Театральная Энциклопедия. драма опера балет оперетта цирк эстрада драматург режиссёр. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 2 квітня 2020.
5. История театра. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 15 червня 2012.
6. Максакова Мария Петровна 8 апреля 1902 года — 11 августа 1974 года. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 2 квітня 2020.
7. МАКСАКОВА в энциклопедии музыки. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 2 квітня 2020.
8. Максаков Максимилиан Карлович. Архів оригіналу за 6 квітня 2012. Процитовано 2 квітня 2020.
9. «21 ноября 1937 года Я. Х. Давтян был арестован по обвинению в преступлениях, предусмотренных статьей 58 УК РСФСР. 28 июля 1938 года осуждён Военной коллегией Верховного Суда СССР к высшей мере наказания. Приговор был приведен в исполнение в тот же день в Москве. Реабилитирован Военной коллегией Верховного Суда СССР 25 апреля 1957 года.» Див. Ректор Института Яков Христофорович Давтян [Архівовано 9 березня 2008 у Wayback Machine.]
10. Давыдов Яков Христофорович. Архів оригіналу за 4 серпня 2010. Процитовано 27 березня 2009.
11. Астраханская государственная филармония. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 15 жовтня 2018.

Література

• Максакова М. П. Путь к искусству // Советская музыка. 1962. № 5.
• Максакова М. П. Воспоминания. Статьи. М.: Сов. композитор, 1985. — 318 с.
• Савватеева, Наталья. Людмила Максакова: «Мой дом — это поющий корабль»: беседа // Музыкальная жизнь. 2003. № 3. С.16—18.
• Хорватова Е. В. Самые знаменитые женщины России. — АСТ-ПРЕСС, 2009.

Посилання

• Мария Максакова (англ.) на сайті Internet Movie Database
• Класична музыка.ги — Марія Петрівна Максакова [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.]
• Максакова Мария Петровна (1902—1974) // Вокально-енциклопедичний словник: Биобиблиография: у 5 т. / М. С. Агін.  — М., 1991—1994
• Тузова Ольга Владимировна. Развитие музыкального творчества в Астрахани // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 1: Регионоведение: философия, история, социология, юриспруденция, политология, культурология. — 8239152.