Лідійська мова
Лідійська мова — одна з вимерлих анатолійських мов, що належить до індоєвропейської родини мов. Писемність — лідійський алфавіт. Була поширена на заході півострова Мала Азія в I тисячолітті до н. е. Цією мовою зроблені погребальні, юридичні та присвячувальні написи на виявлених на території стародавньої Лідії надгробних пам'ятниках, печатях і монетах. Велику групу написів складають епітафії, сенс яких досить ясний. Через погане знання лексики лідійської мови менш зрозумілі сакральні тексти і особливо віршовані написи. Станом на 2013 рік відомо 114 лідійських написів[1], включно з однією лідійсько-арамейською білінгвою[2]. Згідно свідченню Страбона у I столітті до Р.Х. на лідійській мові уже не говорили у самій Лідії, однак вона ще зберігалася у місті Кібіра (нині Гельхісар)[1]. Лідійська абетка споріднена з грецькою і дешифрована, однак відновлення словникового запасу та граматики стримується малим обсягом та уривчастістю текстів. Найбільші проблеми при аналізі текстів викликає семантика окремих лексем[3]. НазваНазва походить від грецького позначення Лідії — Λυδία, запозиченого з аккад. māt Luddu. Самі лідійці називали свою країни за столицею — Сарди (Śfard, аккад. Sapardu, давньоперс. Sparda, дав.-гр. Σάρδεις). Окрім того зафіксований прикметний śfardẽnt(i)- «лидийский»[4]. КласифікаціяКласифікація лідійської мови у межах анатолійської групи індоєвропейської родини мов стикається з труднощами як через нестачу мовного матеріалу, так і через наявність великої кількості суто лідійських особливостей, які відсутні в інших анатолійських мовах [5]. Ареал і хронологіяОсновний масив знахідок з лідійськими було знайдено у місті Сарди, окремі тексти виявлено у містах та поселеннях Кула, Меньє, Мерсінлі, Біркелі, Ефес, Тірра, Магнесія, Смирна та Ларіса[4].  Написи на монетах та у вигляді графіті зафіксовані з кінця 8 століття до Р.Х., однак більш довгі написи, що добре збереглися, обмежені 5 і 4 століттям до Р.Х. Тобто лідійські написи збігаються у часі із лікійськими. Корпус текстівСтаном на 2013 рік було відомо 114 лідійських текстів[6], однак менше третини з них складається із понад кількох слів і має більш-менш завершений характер. Окрім написів на монетах, графіті, а також зовсім коротких фраз чи окремих слів на різних об’єктах, більшість написів зроблена на камені. Основна частина останніх є епітафіями, однак кілька є указами. Кілька текстів є віршованими[7], однак розуміються вони погано через обмежені знання лідійської лексики. Граматична структура текстів переважно повністю зрозуміла, окрім деяких поетичних текстів, а от семантичне значення слів коливається від приблизного чи гіпотетичного, до повністю невідомого. Стандартними виданнями лідійського корпусу є LW[8] (1964) та LWE[9] (1980-1986), видані Ґусмані. Ці видання містять 113 фрагментів. Подальші фрагменти і дослідження регулярно публікуються у рубриці «Epigraphische Mitteilungen» журналу «Kadmos». ПисемністьЛідійський алфавіт та варіанти його інтерпретації[10]:
Лідійський алфавіт схожий на східні варіанти грецького алфавіту і походить від його іонічного варіанту або від спільного з іонічним предка[10]. Писали лідійці справа наліво. У пізніх текстах слова відділяються один від одного, хоча й не зовсім послідовно[3]. Лінгвістична характеристикаФонетика і фонологіяРотові голосні лідійської мови[11]:
Голосний, який транслітерується як y, імовірно, був алофоном /i/ у ненаголошеній позиції і мав якість [ɪ], [ɨ] або [ə][12]. Окрім того, у лідійській було два носові голосні, які зазвичай транслітеруються як ẽ та ã, чия якість не зовсім зрозуміла[13]. Приголосні лідійської мови[14]:
Імовірно, дзвінкість-глухість не була фонологічною ознакою для лідійських приголосних, та, імовірно, дзвінкі алофони могли виступати після носового і поруч із /r/[15]. Наголос у лідійській мові був вільним[16]. МорфологіяУ лідійській мові виділяють наступні частини мови: іменник, прикметник, займенник, дієслово, сполучник, частка, вигук. Числівники у текстах, що дійшли до нас, не зафіксовані[17]. ІменникІменник має два роди — загальний або живий і середній або неживий [17]. Висловлювалися припущення про наявність у лідійській мові жіночого роду, однак усі приклади цього насправді можна зарахувати до збірних pluralia tantum [16]. ЗайменникЗ особових займенників зафіксовані лише amu «я» та bis «він, вона»[18]. ДієсловоДієслово у лідійській мові мало наступні категорії: особа, число (однина і множина), час (теперішній-майбутній і минулий), стан (активний та медіопасив). Форми однини та множини не розрізняються у третій особі. Зі способів засвідчені лише форми дійсного способу[19]. Зафіксовані такі закінчення теперішнього часу[19]:
З-поміж закінчень минулого часу відомі лише -wν (1-а особа мн.) та -l (3-я особа)[19]. СинтаксисЗвичайний порядок слів у лідійській — SOV (підмет — додаток — присудок). Після першого наголошеного члена речення міг ставитися ряд енкліктик (закон Ваккернагеля)[20][21]. Історія вивченняНайважливішим вкладом у вивчення лідійської мови стали праці Р. Ґусмані, що видав лідійські тексти, а також склав граматику та словник. У подальшому лідійською займалися такі вчені, як О. Карруба, Г. Мелчерт, Р. Жерар та А. Ріцца [1]. Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
