|
ДієсловоДієсло́во (лат. verbum) — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета й відповідає на питання «що робити?», «що зробити?». Українська моваІсторіяПорівняно зі своїми предками, праслов'янською й давньоукраїнською мовами, сучасна українська мова має простішу дієслівну систему. Особливо серйозних змін зазнала система дієслівних часів, а також дієприкметника. Дієслівні форми могли утворюватися від одної з двох основ: основи теперішнього часу або основи інфінітива. Залежно від тематичного суфікса (так званої «теми») форм теперішнього часу можна віділити 5 класів дієслів:
Теперішній часПарадигма теперішнього часу мало відрізнялася від сучасної. Характерною ознакою була наявність особових форм двоїни.
Відмінності сучасного відмінювання дієслів від давньоруського полягають у втраті закінчення 3-ї особи однини -ть у дієслів І-ї відміни (несе, сохне, знає, але воно збереглося у зворотних формах — несеться, знається), переході прикінцевого редукованого [ъ] в [о] у першій особі множини (несемо, сохнемо, знаємо, хвалимо, єсьмо), а також переході носових [ǫ] та [ę] (графічно Ѫ і Ѧ) у голосні [u] і [ja] (графічно «у» та «я»), пом'якшення [s] у словах єсьм, єсьмо, перехід [і] (на письмі и) у [ɪ] (на письмі «и»). У діалектах спостерігають такі риси, як збереження «-ть» у дієсловах І-ї відміни на Слобожанщині (несеть, сохнеть, знаєть), ствердіння прикінцевого «т» у закінченнях 1-ї особи однини і 3-ї множини (хвалит, ходит, бігают), утрата прикінцевого «-ть» у дієслів ІІ-ї відміни (ходе, хвале), утрата закінчення «-є» на південному сході (біга, співа, зна), стягнення голосних в Карпатах (бігат, знат). Минулий часУ давньоруській і праслов'янській мовах було чотири минулих часи: аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект. З давньоруської системи минулих часів у сучасній українській залишилися лише перфект і плюсквамперфект: перший утратив дієслово-зв'язку і став виражати минулий час узагалі, другий зараз відомий як давноминулий час. Майбутній часМайбутній час міг утворюватися трьома способами. Перший — з використанням особових форм дієслів начѧти, хотѣти, стати й інфінітива смислового дієслова (станѫ писати, начьнѫ писати). Другий спосіб полягав у вживанні форм дієслова имати з інфінітивом (имѫ писати), причому допоміжне дієслово могло стояти й після смислового (писати имѫ). Від нього походить сучасна синтетична форма майбутнього часу, особові закінчення якої пов'язані з архаїчними формами дієслова мати (я писати иму > я писатиму, ти писати имеш > ти писатимеш, він писати име > він писатиме тощо), але роздільне вживання допоміжного і смислового дієслів трапляється досі в деяких західноукраїнських діалектах (меш ходити, ме ся вмивати). Третій — передмайбутній час — за допомогою допоміжного дієслова быти і l-дієприкметника (бѫдѫ писалъ). Ця форма збереглася в південно-західних діалектах (буду рубав дрова), а в сучасній літературній мові дієприкметник змінив інфінітив (буду писати, буду рубати). Інфінітив і супінІнфінітив у праслов'янській і давньоруській мові утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ti (на письмі — -ти) і був за походженням давальним відмінком праіндоєвропейських віддієслівних іменників на *-tis. Під впливом граматичної аналогії відбулися такі зміни: 1) закінчення інфінітива з рефлексами першої палаталізації праслов'янського закінчення *-gt-, *-kt- (д.-рус. речи, лечи, бѣчи, мочи, печи) змінилися непалаталізованими закінченнями (ректи, лягти, бігти, могти, пекти) — за аналогією до закінчень більшості дієслів; 2) давня форма інфінітива быти змінилася на бути, похідну від основи майбутнього часу — для уникнення омофонії з дієсловом бити, що після злиття фонем [ɨ] та [і] збігся з быти у вимові ([bɪtɪ]). Окрім інфінітива, в праслов'янській і давньоруській мовах існувала така граматична категорія, як супін. За значенням він був близький до інфінітива, але вживався з дієсловами руху і позначав мету. За походженням супін є знахідним відмінком віддієслівних іменників і утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-tъ (на письмі -тъ). ДієприкметникДієприкметники в праслов'янській і давньоруській формі могли бути активні і пасивні, теперішнього й минулого часу, нечленні (короткі) і членні (повні). У давньоруській і староукраїнській мовах активні повні дієприкметники часто вживалися замість дієслів (лежачая, зростаючі), у сучасній мові їх уживання обмежене (танцюючий, пануючий). Спеціальний невідмінюваний короткий активний дієприкметник минулого часу з суфіксом -l (який також називають називають l-дієприкметником) у сполученні з особовими формами дієслова быти утворював перфект. Після занепаду особових форм цього дієслова в теперішньому часі форми цього дієприкметника перетворилися на сучасний минулий час (був, ходив, писав, була, ходила, писала). Короткі активні дієприкметники теперішнього часу поступово втратили узгодження з іменниками, перестали відмінюватися й перетворилися на дієприслівники. Умовний спосібУмовний спосіб (кондиціоналіс) утворювався за допомогою особових форм аориста допоміжного дієслова быти і дієприкметника смислового дієслова. У сучасній мові в усіх особах і числах умовного способу вживана лише частка би — колишня форма аориста дієслова быти 3-ї особи однини. Утрата особових форм частки би пов'язане з процесом зникнення аориста в східнослов'янських мовах, а також із переходом колишнього дієприкметника (писалъ, ходилъ) зі складової перфекта в самостійну форму минулого часу. СучасністьФорми дієсловаВ українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:
Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками (категоріями). Узявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні і спільні ознаки. Відмінні ознаки визначаються:
Дієслівні форми описуються в таблиці
Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі: 1. Вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:
Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду. 2. Перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:
Це приклади форм зі значенням перехідності. Дієслівні форми іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи неперехідні, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, тоюто вони не мають при собі в реченні прямих додатків. Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників. 3. Роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм. ДієвідмінюванняДієвідмінювання — зміна (відмінювання) дієслів за способами, часами і числами. За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: І-шу та ІІ-гу. При дієвідмінюванні дієслів можливе чергування приголосних, пов'язане з рефлексами йотації. І дієвідмінаДо І дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ють. Цей тип відмінювання походить від давньоруських типів дієслів із тематичним суфіксом *-e-/*-o- (I-го, II-го і III-го класів залежно від суфікса форм теперішнього часу), а також він включає одне колишнє атематичне дієслово мати (д.-рус. имати). Вона включає такі групи:
ІІ дієвідміна
Атематичні дієсловаДієслова дати, їсти, бути, вісти (з похідними розповісти, доповісти тощо) утворюють окрему групу і називаються атематичними або неправильними. Вони не належать до дієвідмін, а відмінюються особливим чином.
Особова форма дієслова «бути» рідко використовується в теперішньому часі. Окрім «є», відомі й архаїчні форми цього дієслова: я єсьм, ти єси, він єсть, ми єсьмо, ви єсте, вони суть. У сучасній мові в усіх особах вживається скорочена форма «є». У деяких західноукраїнських діалектах архаїчні особові форми дієслова «бути» в теперішньому часі беруть участь в утворенні форм минулого часу (див. перфект). Парадигма атематичних дієслів є реліктовою і відбиває глибоку давнину: схожі закінчення мали всі дієслова в ранній праслов'янській і праіндоєвропейській мовах. Часи дієслівВ українській мові є чотири часи дієслова: теперішній, минулий, давноминулий і майбутній. Теперішній часТеперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова в теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами. Минулий часМинулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного, і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами й числами. Давньоминулий часДавньоминулий час (плюсквамперфект) означає дію, що відбувалася або відбулася до іншої дії в минулому. Утворюється через поєднання форми минулого часу смислового дієслова з формою минулого часу допоміжного дієслова «бути», узгоджених у роді і числі (був подумав, збирався був, була хотіла, були намагалися). Дієслова давньоминулого часу можуть бути доконаного й недоконаного виду. Давноминулий час змінюється за родами та числами. Майбутній часМайбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати). Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами. Способи дієслівВ українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий. Дійсний спосібДійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться: «Пожовтіла картопля». «Жовте листя так легко летить повз вікно». Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою «не» (Не гріє сонце на чужині). Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому й майбутньому часі — за особами. Умовний спосібУмовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: «Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну». Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки «б/би». Дієслова умовного способу не мають часу й особи, а змінюються за родами й числами. Наказовий спосібНаказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: «Грай же, море», «Мовчіть, гори», «Гуляй, буйний, полем!», «Плачте, діти козацькії, — Така ваша доля!» Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині й множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині — 1-ї і 2-ї. Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ у 3-й особі, то вживаються частки «хай», «нехай» і форма 3-ї особи дійсного способу: «Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні». Вид дієсловаВид — одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова можуть означати дію завершену й незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова недоконаного й доконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що буду робити? Дієслова доконаного виду означають дію завершену й відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? Дієслову даного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Лексичне значення таких дієслів не має змінюватися: іти — прийти, шити — пошити. Такі дієслова утворюють видові пари. Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:
Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися. Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати. Окремі дієслова поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду. До них належать дієслова з суфіксом -ува; переважно іншомовного походження: гарантувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, а також веліти, женити. Стан дієсловаБезособові дієсловаБезособовими називаються дієслова, що означають дію (або стан), яка реалізується сама по собі, незалежно від діяча (особи чи предмета): вечоріє, смеркає, підмерзає, розвидняється, щастить. Вони вживаються без суб'єкта (підмета) й іноді мають при собі додаток у формі знахідного або давального відмінка (мені щастить, його нудить, вам хочеться). Безособові дієслова означають:
Зворотні дієсловаЗворотні дієслова — загальна назва дієслів, утворених від незворотних шляхом додання зворотної частки «ся/сь» (робитися, коїтися, котитися). За походженням ця частка являє собою колишню форму знахідного відмінка зворотного займенника себе. У деяких діалектах ця частка може вимовлятися як «-си» або «-сі»: ця фонетична форма може сходити до д.-рус. си — форми давального відмінка. У сучасній українській літературній мові зворотна частка розташовується за дієсловом, і пишеться разом з ним. Історично положення її в реченні було вільним: вона могла стояти і перед дієсловом, ця особливість досі зберігається у деяких західних діалектах. Існують дієслова, що можуть мати тільки зворотну форму: сміятися, боятися, розбігтися. Див. також
Джерела
Посилання
 У Вікісловнику є сторінка дієслово.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
