|
Людвік Лавінський
Людвік Лавінський (пол. Ludwik Lawiński; 1887—1971) — український та польський актор, декламатор, режисер театру, комік, автор текстів та співак польського походження. ЖиттєписНародився 19 червня 1887 року у Львові у родині дантиста Еміля Лятайнера та Ганни Левін. Після закінчення гімназії вивчав право у Львівській Академії, був також слухачем торгової академії у Відні. Акторської майстерності навчався у Романа Желязовського у Львові. .JPG)  У 1911 разом з львівським адвокатом Клементом Вейцем став співзасновником львівського літературного кабаре «Золотий Вулик» (вул. Коперника, 3). Пізніше виїхав у турне до Кракова. Дебютував в 1911 в Міському Театрі у Львові з виставою «Товсті риби». У 1913 виїхав до Варшави і виступав у театрі «Варшавські Мініатюри»; з червня 1914 грав у лодзькому театрі «Бі-Ба-Бо», після чого повернувся до Львова, де до кінця сезону 1918—1919 виступав у Міському театрі. Ролі виконував переважно у оперетках, іноді у трагедіях (Отелло, «Дресировані душі», «Карикатури») ролях. Після 1915 виступав також у львівському «Казино де Парі» (вул. Леся Курбаса, 3). У 1915—1917 роках зрідка брав участь у виставах театрів маріонеток. У сезоні 1917—1918 з колективом львівських акторів виступав у містах Стрий, Самбір, Дрогобич, Борислав, також у Перемишлі й Ряшеві. Кар'єра у ВаршавіУ 1919 виступав у варшавському театрі «Міраж», декламуючи монологи. У сезоні 1921—1922 був заангажований до варшавського «Театр Новини». У двадцятих роках Лавінський став одним з найбільш популярних акторів рев'ю та кабаре у Варшаві. Писав монологи, тексти, був актором та режисером таких варшавських театрів-рев'ю та кабаре: «Театр Новини» (до 1923, також був членом артистично-адміністративного комітету цього театру); «Qui pro Quo» (1922-25, 1928-32), «Станьчик» (1922-23), «Перське Око» (1925-27), «Театр Нєвяровської» (1926), «Голлівуд» (1929), «Банда» (1931-32), «Rex» (1933), «Велике Ревю» (1934-35), ресторан «Полонія» (1934), «Театр 13 Рядів» (1936-37), театр «Фігаро» (1939). З колетивами театрів-рев'ю багаторазово виїжджав на гастролі, у тому числі до Перемишля (1924), Станиславова (1924, 1939), Радома (1924, 1932), Кракова (1925), Каліша (1926), Львова (1928, 1929), Цешина (1931), Кельців (1932, 1938, 1939), Плоцька (1938), Закопаного (1938). 20 листопада 1925 року став співзасновником (разом із С. Навротом та В. Ястшембцем) школи для артистів оперети й естради, ухваленої Департаментом мистецтва. Друга Світова Війна та післявоєнний часУ 1940 році належав до львівського Театру Мініатюр, з яким під керівництвом Тома Конрада вирушив у турне багатьма містами СРСР. Виступав у театрах Харкова, Києва, Баку, Москви, Мурманська. Початок німецько-радянської війни застав його у Куйбишеві, звідки артистів було направлено до Середньої Азії. Восени 1941 року почав грати у театральних колективах при Польській Армії в СРСР, пізніше виступав у колективах, що діяли при 2 Польському Корпусі на Близькому Сході і в Єгипті, а потім в Італії. Після війни, 1946 року поселився у Лондоні. Грав і виступав на концертах, організованих Спілкою Артистів Польських Сцен[pl] (ZASP), співав пісні у польських клубах, грав іноземців у англійських фільмах. У 1965 році отримав титул заслуженого члена ZASP-у. В Лондоні 1969-ого року відбувся його ювілей шістдесятиліття артистичної роботи. У 1968 зіграв останню роль (фельдмаршал) у патріотичній виставі «Гілка розмарину» (Gałązka rozmarynu). Режисерська та журналістська діяльністьЛавінський також був режисером оперет (вистави «Кузини з Гонолулу», «Принцеса Чардашу», «Королева танго», «Зірка фільму»). Для деяких вистав сам писав сценарій та розробляв хореографію. Починаючи з двадцятих років, публікувався у краківській пресі, надсилав свої статті про музичний театр до журналу «Ілюстрований Театральний Огляд». Після війни писав статті на театральні теми, публікуючи їх у польській пресі в Англії, Америці, Франції. Був автором театральних мемуарів «Я купив» (Kupiłem)(Лондон, 1958 р.; фрагменти публікувались у польському сатиричному тижневику «Шпильки»,1984) також «Хоча і» (Aczkolwiek) (Лондон, 1962 р.). Зробив багато аудіозаписів, у тому числі сценок кабаре, скетчів та комічних пісень для лейблів звукозапису Parlophone Records, Odeon, Сирена Рекорд. Фільмографія
Вистави (вибране)
Записи
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
