Люгерне вітрило

Загальний вигляд люгерного вітрила
Човен з опусканими люгерними гротом і топселем, та стоячою люгерною бізанню.

Лю́герне вітрило, ре́йкове вітрило — вид чотирикутного косого вітрила, прикріпленого до асиметричного рейка. Використовуються на люгерах, а також на шлюпках. Відрізняється від гафельного вітрила тим, що його рейок не впирається переднім кінцем у щоглу, на відміну від гафеля[1], що уможливлює виносити частину вітрила попереду щогли.

Люгерне вітрило розвинулося з прямого з метою уможливити ходити гостріше до вітру. Прямі вітрила підіймаються на симетричних реях, і повертаються при зміні галса за допомогою брасів, галсів і булінів. Їх важко розташовувати в діаметральній площині, а також натягати їхню передню шкаторину, вони малоефективні на гострих курсах. Укоротшення навітряної половини реї полегшило розвертання вітрила і уможливило виносити далі до корми підвітряну шкаторину, наблизивши площину вітрила до діаметральної площини судна.

Опис

Люгерне вітрило має форму неправильної трапеції. Верхні кути називаються нок-бензельними (передній і задній), нижній передній — галсовим, нижній задній — шкотовим. Якщо вітрило розрізне (тобто складається з двох окремих полотнищ, закріплених на рейку спереду і позаду щогли), верхній кут біля щогли називається бензельним, біля нока — нок-бензельним[2].

Для встановлення люгерного вітрила використовується рейок (рейка) — рангоутне дерево, похило підвішене на щоглі в діаметральній площині за допомогою фала. По щоглі ходить догори-донизу ракс-бугель — кільце з гаком, до якого кріпиться корінний кінець фала і на яке підвішується третинна стропка — асиметрично закріплений на рейку строп. Передня частина вітрила може в тому чи іншому ступені видаватися вперед за щоглу. При використовуванні «стоячого» люгерного вітрила воно залишається з одного боку щогли як на правому, так і на лівому галсі. При «опусканому» варіанті люгерного вітрила на змінах галса воно опускається більше чи менше, щоб бути перекинутим на підвітряний бік щогли для досягнення максимальної ефективності.

Різновиди

Човен з опусканим люгерним гротом і стоячою люгерною бізанню
Збалансоване люгерне вітрило

Існує три різновиди люгерного вітрила: стояче, збалансоване, і опускане[1].

  • Стояче люгерне вітрило — має схожість з гафельним, його нижня шкаторина і майже вся площа вітрила розташовуються цілком позаду щогли, попереду неї виступає лише передній нок-бензельний кут з переднім ноком рейка. Може використовуватися як з гіком, так і без нього. Залишається завжди з одного боку щогли[3].
  • Збалансоване люгерне вітрило — частково виступає передньою шкаториною попереду щогли. Воно має гік, який виступає попереду щогли на таку ж відстань, що й рейок, отже, передня шкаторина розташовується паралельно щоглі. Як і стояче, залишається з одного боку щогли при зміні галса. Аналогічне розташування має і джонкове вітрило, що відрізняється від збалансованого люгерного тільки конструкцією полотнища[3].
  • Опускане люгерне вітрило (англ. dipping lug) — люгерне вітрило без гіка, що може опускатися для перекидання на протилежний бік щогли при зміні галса. Прикріплена до галсового кута галс-відтяжка кріпиться на певній відстані перед щоглою[3] (на шлюпках — до галсового гака на форштевні).

Деякі люгерні вітрила можуть бути розрізними — складатися з двох окремих полотнищ, прикріплених до одного рейка; у цьому випадку полотнище перед щоглою називається клівером, а ззаду щогли фоком[4].

Галерея

Примітки

  1. ↑ а б Block, Leo (2003). To Harness the Wind: A Short History of the Development of Sails. Annapolis: Naval Institute Press. с. 164. ISBN 9781557502094. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 9 серпня 2020.
  2. ↑ Самойлов К. И. Углы у парусов // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  3. ↑ а б в Barnes, Roger (2 січня 2014). The Dinghy Cruising Companion: Tales and Advice from Sailing a Small Open Boat (англ.). A&C Black. ISBN 9781408180280. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 9 серпня 2020.
  4. ↑ Л. Н. Иванов, И. И. Хомяков, Н. П. Вдовиченко, И. А. Загарин. Шлюпка. Устройство и управление. — 2-е, испр. и доп. — М. : Воениздат, 1976. (рос.)

Джерела

Посилання