Лицарі Круглого столу .jpg) Лицарі Круглого столу, або лицарі короля Артура, — персонажі британського епосу про короля Артура та пізніших лицарських романів і фентезі. За деякими легендами, число лицарів становило до 150 осіб. Деякі з лицарів, можливо, мали історичні прототипи. Джерела легендЯкщо сам король Артур — споконвічно кельтський (бриттський) герой, то про його лицарів писали автори куртуазних романів різних національностей — валлійські, німецькі, англійські, французькі. Найпомітніші з них — Кретьєн де Труа (XII ст.), Вольфрам фон Ешенбах (XII ст.), анонімні автори Вульгатського циклу (XIII ст.) та збірника «Мабіногіон». Більшість з них використовували королівство Артура як сетинг для подвигів нових героїв-лицарів — Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля та ін.; а сам Артур відсувався на другий план[1]. Остаточно поєднав цих розрізнених героїв в єдине братство сер Томас Мелорі у своєму монументальному епосі «Смерть Артура». У багатьох творах лицарі займаються пошуками Грааля — імовірно, чаші, в яку зібрав кров Ісуса Христа Йосип Ариматейський. Список лицарів  Оскільки лицарі круглого столу — герої різних творів, часто мінялися при переказі та переписуванні, їх точний перелік скласти не можливо. Навіть кількість лицарів у різних авторів різна, часом і зовсім фантастична: у французьких текстах XIII століття згадуються 150, 240 і 366, а в поемі Лайамона «Брут» зазначені 1600 лицарів. У пізніший час було прийнято вже підкреслювати обраність і обмежувати кількість лицарів: Джон Драйтон описував 12 лицарів, Вальтер Скотт— 16 лицарів, бездоганних у лицарському етикеті. Ніяких єдиних і послідовних правил або принципів, за яким формувався членство клубу Круглого столу, в середньовічній літературі не вказано. Говориться лише про те, що за Круглим столом засідали найкращі або найважливіші лицарі. Серед постійних героїв, що з'являються в багатьох книгах, можна назвати наступних лицарів:
Сприймався як зразок поведінки справжнього, ідеального лицаря: у будь-яких обставинах вмів триматися з гідністю, прихований гнів виявляв лише під час бою з іншими лицарями чи магічними створіннями, мовчки витримував несправедливі звинувачення леді і ніколи не залишав їх одних у біді; До Артурівского циклу відносять перекази та роман про Трістана та Ізольду (або ж Друстана і Ессельт). Хоча Трістан, відповідно до основного сюжету, служить королю Марку, а не Артуру, деякі автори, як і деякі валлійські легенди, зараховують і його до артурівських шукачів Граалю. Круглий стіл Про круглий стіл уперше розповідає англо-нормандський поет Вас близько 1150 в своїх історіях про короля Артура. У цей час в Європі процвітало місництво — правила і норми, розроблені в ході формування станів, які визначали ранг сім'ї (насамперед, знатної) і її окремих членів, їхні взаємини з іншими родинами при призначенні на військову службу, адміністративну посаду, участі в офіційних урочистостях. Формальним вираженням знатності в цій системі було право знаходитися (сидіти) як можна ближче до суверена. Серед феодалів часті були суперечки про місце, що приводили до важких конфліктів, аж до збройних. Згідно з легендою, король Артур увів саме круглий стіл для того, щоб учасники бенкетів не сперечалися один з одним за краще місце і почували себе рівноправними. Пізніше історії про короля Артура стали поширюватися у фольклорі та в європейській (англійській, французькій, німецькій) літературі, Круглий стіл став одним з основних атрибутів цих історій. У Вінчестері досі організується Круглий стіл з 24 учасників, який претендує на спадкоємність протягом багатьох сотень років. Література Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лицарі Круглого столу
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
