Леон Штернбах

Леон Штернбах
пол. Leon Sternbach
Народився	2 липня 1864(1864-07-02)[1][2]  Дрогобич, Самбірський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер	20 лютого 1940(1940-02-20)[1][2] (75 років)  Заксенгаузен, Оранієнбург, Бранденбург, Німеччина
Поховання	New Jewish Cemetery^d
Країна	Австро-Угорщина  Польська Республіка
Діяльність	викладач університету, класичний філолог, філолог
Alma mater	Віденський університет
Галузь	класична філологія
Заклад	Ягеллонський університет ЛНУ ім. І. Франка
Аспіранти, докторанти	Лер-Сплавінський Тадеуш
Членство	Польське наукове товариство у Львові
Нагороди
Леон Штернбах у Вікісховищі

Леон Штернбах (2 липня 1864, Дрогобич — 20 лютого 1940, Заксенгаузен) — польський класичний філолог і візантолог єврейського походження, професор Ягеллонського університету, член Польської академії науки. Ініціатор візантологічних досліджень у Польщі.

Портрет Леона Штернбаха роботи Станіслава Виспянського (1904)

Біографія

Леон Штернбах був сином Юзефа (чиновника банку та єврейського рабина) та Антуанетти Штернбах, уродженої Ґолдгаммер. Серед друзів його батьків були: Кардинал Альбін Дунаєвський, Адам Асник і Станіслав Виспянський, який пізніше написав три портрети Штернбаха з родиною. Навчався в середній школі в Дрогобичі. Вивчав філологію в університетах Лейпцига і Дрездена (1882—1883), а також у Відні (1883—1885). У 1885 році захистив докторат у Відні за працею Meletemata Graeca (Грецьке дослідження). Кілька років він провів на архівних дослідженнях у Відні, Гейдельберзі та в бібліотеках Італії та Франції. У 1889 році під науковим керівництвом Людвіка Цвіклінського він здобув габілітацію у Львівському університеті та став доцентом 3-ї кафедри класичної філології Ягеллонського університету. З цим університетом він був пов'язаний протягом усієї своєї наукової діяльності.

Фото з дружиною Леонтиною та донькою Геленою

Зайняв посаду доцента у 1892 році, а також очолив 3-ю кафедру класичної філології. У 1897 році він став професором, а в 1904/1905 навчальному році обіймав посаду декана філософського факультету. У 1905—1919 роках він представляв Ягеллонський університет у Крайовій шкільній раді, а також був директором екзаменаційної комісії для вчителів середніх шкіл (1916—1935). У 1918 році отримав ступінь почесного доктора Краківського університету. У 1934 році, як делегат університету, він брав участь у святкуванні 500-річчя Катанійського університету. У 1935 році вийшов на пенсію, отримавши звання почесного професора. Разом із групою краківських науковців був заарештований у листопаді 1939 року в рамках німецької акції арешту професорів (Sonderaktion Krakau); був ув'язнений у Кракові, потім у Вроцлаві та концентраційному таборі Заксенгаузен, де його було вбито.

Леон Штернбах належав до багатьох престижних наукових товариств. У 1894 році він був призначений членом-кореспондентом, а в 1902 — дійсним членом Академії науки в Кракові (згодом Польської Академії науки). З 1933 був директором Першого відділу Польської академії наук, належав до Комісії сходознавства, головував у Філологічній комісії (з 1927 р.). Він також був членом Наукового товариства у Львові, Академії науки у Празі, Австрійського археологічного інституту та Товариства сприяння еллінським студіям у Лондоні. У 1903 році він не прийняв запропоновану кафедру візантиністики у Віденському університеті, а також не погодився на постійну співпрацю з Ватиканської бібліотекою; у міжвоєнний період він проводив часті дослідження в архівах Ватикану, і його неодноразово приймали на приватних аудієнціях Папа Пій XI та король Італії Віктор Еммануїл III. Увересні 1914 р. обраний членом Галицької ц. к. Національної шкільної ради[3].

Його вважали одним із найвидатніших візантістів світу, поряд із Карлом Крумбахером. У своїй науковій діяльності він займався гномологічною літературою, патрологією, пареміологією та грецькою мовою. Також він досліджував досягнення Григорія Богослова та інших каппадокійських отців. Він підготував критичні видання багатьох праць, зокрема: Михайло Пселл, Менандр та Езоп. Досліджував також походження польських прислів'їв. Співпрацював з «Geschichte der byzantynischen Literatur» (з 1890).

Ордени та нагороди

• Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (10 листопада 1928)[4]
• Золотий Хрест Заслуги (11 листопада 1936)[5]

Учні

Серед його учнів і співробітників були: Северин Гаммер, Фелікс Копера, Єжи Ковальський, Адам Крокевич, Єжи Кроковський, Казімеж Фелікс Куманецький, Тадеуш Лер-Сплавінський, Людвік Пйотровіц, Густав Пржихоцкі, Ян Сайдак, Єжи Шнайдер, Тадеуш Сінко, Станіслав Скіміна.

Родина

У 1897 р. одружився з Леонтиною Епштейн (пом. 17 квітня 1946, Краків). Залишив доньку Гелену (у шлюбі Одживольська). Сестрою Леона Штернбаха була Цецилія Штернбах-Хайєсова, дружина віцепрезидента Львова часів Другої Польської Республіки Віктора Хаєса^[pl]. Його племінник, Леон Генрик Штернбах^[en], був творцем синтетичних бензодіазепінів, а інший племінник — Людвік — всесвітньо відомим індологом, професором Сорбонни та Колеж де Франс.

Вибрані видання

• Meletemata graeca, Vindobonae 1886.
• Epitafium na Sklerajnę, przeł. L. Sternbach, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 14 (1891), s. 375—393.
• G. Pisidiaecarmina inedita, «Wienner Studien», t. 13 i 14 (1891 i 1892).
• Gnomologium Parisinum ineditum. Appendix Vaticana, ed. Leo Sternbach, Cracoviae: Academia Litterarum 1893.
• Photii patriarchae Opusculum paraeneticum. Appendix gnomica, excerpta Parisiana, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 20 (1893)
• Analecta Photiana, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 20 (1893).
• Dilucidationes Aesopiae (1894).
• Appedix critica de Joanne Euchaitensi, «Eos» 4 (1897), s. 156—163.
• Fabularum Aesopiarum sylloge (1894).
• Methodi Patriarchae opusculum paraeneticum, «Eos» (1897), s. 150—156.
• De G. Pisidae apud Theophanen aliosque historicos reliquis, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1889—1900).
• De G. Pisidae carmina historica, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1899—1900).
• De G. Pisidae fragmentis a Suida servatis, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1899—1900).
• Observationes in Georgii Pisidae carmina historica. Appendix metrica, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1899—1900).
• Analecta Manassea, «Eos» 7 (1901), s. 180—194.
• Manassae versus inediti, «Wiener Studien», t. 24 (1902).
• Nicolai Calliclis Carmina, ed. Leo Sternbach, Cracoviae: Academia Litterarum 1903.
• De Joanne Psello, «Eos» 9 (1903), s. 5–10.
• De cornicula Horatiana (1935).
• Quaestiones paroemiographicae (1936).
• Uwagi paremiograficzne do pism Mikołaja Reja (1937).
• Homera Iliada. Pomór, gniew, tekst grec. oprac. Leon Sternbach, tł. z grec. Juliusz Słowacki, il. Stanisław Wyspiański, Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe 1983.

Примітки

1. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
   d:Track:Q96022943
2. The Fine Art Archive — 2003.
   d:Track:Q10855166
3. Z Rady szkolnej krajowej. Nowa Reforma: 1. Nr 413 z 21 września 1914.
4. M.P. z 1928 r. nr 260, poz. 630 «za zasługi na polu naukowem».
5. M.P. z 1936 r. nr 263, poz. 464 «za wybitne zasługi na polu nauki i wychowywania młodzieży w duchu patriotycznym położone w latach 1905—1918».

Література

• Tadeusz Sinko, Leon Sternbach w czterdziestolecie działalności profesorskiej, «Kwartalnik Klasyczny» 6 (1932), s. VII—XIII.
• Seweryn Hammer, Leon Sternbach, filolog i bizantynista 1864—1940, «Eos» 41 (1940—1946), z. 1, s. 9–53.
• Jan Sękowski, Leon Sternbach (1864—1940), «Meander» 10 (1955), z. 3, s. 158—160.
• J. Mossay, Le professeur Leon Sternbach, byzantiniste et patriote, «Review Historia Ecclesiae» 65 (1970), s. 820—835.
• Biogramy uczonych polskich, Część I: Nauki społeczne, zeszyt 3: P-Z, Wrocław 1985, s. 314—318.
• Zofia Bonarowska, Losy i zawartość materiałów rękopiśmiennych Leona Sternbacha, «Sprawozdania Polskiej Akademii Nauk w Krakowie» 31 (1987), z. 2, s. 9–10.
• Semper Fidelis. Pamiętnik polaka wyznania mojżeszowego…, Wiktor Chajes, Kraków 1997.
• Waldemar Ceran, Historia i bibliografia rozumowana bizantynologii polskiej 1800–1998, Łódź 2001, t. 1, s. 26–29.
• Krzysztof Tomasz Witczak, Sternbach Leon [w:] Jerzy Starnawski (red.), Słownik badaczy literatury polskiej, t. 5, Wydawnictwo Uniwersytetu Łódzkiego, ISBN 83-7171-533-1, Łódź 2002, s. 283—285.
• Kazimierz Korus, Sternbach Leon Samuel (1864—1940) [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 43, Wrocław 2004—2005, s. 473—475.
• Waldemar Ceran, Początki i etapy rozwoju bizantynologii polskiej, wyd.2 popr. i uzup., Poznań 2006. Labarum 1.

Посилання

• Твори Леона Штернбаха в бібліотеці «Полона» .