Зараз кошами називаються переважно великі кошики, маленькі кошики з бересту, лика також зовуть козубами, прямокутні коші відомі як короби (кошики з лубу чи дерева називалися коробками)[2], берестяні — як берестя́нки[3]. Великі солом'яні коші для зберігання зерна називалися соло́м'яники, кошелі[4][5]. У деяких діалектах, зокрема в північній Чернігівщині для кошика з двома ручками вживаються назви кошуля або кашуля[6] (не плутати з сорочкою) і верейка, на Волині — сапотка, на Запоріжжі — сапетка. Інші назви лозового кошика — корзина, плетінка, кошіль[7][5], діал.опа́лка[8], кобеля, кошівка[9].
Загальний опис
Суцільні кошики іноді роблять з паперу, тканини тощо, вони відрізняються від коробки верхом, і бувають без кришок або з плоскими кришками, без обичайки. Зазвичай кошик — це народний виріб з бересту або вербовоїлози, рідше з тонкої дранки. Іноді трапляються металеві кошики.
У традиційному кошикарстві плетіння починають зі дна. Основу роблять з кількох складених зірчасто лозин, які обплітають тоншими прутиками, починаючи з центру. Для плетіння стінок у плетиво вставляють «снозики»[10] — прути основи стінок, які загинають догори. Навколо них плетуть стінки, верхні кінці снозиків загинають горизонтально і виплітають край. Снозики можуть бути й дротяними: їх кріплять до кільця з товстої лозини, що утворює край, а нижні кінці кріплять до нижнього кільця, що є основою дна, або з'єднують внизу, виплітаючи дно як продовження стінок.
У сучасному сільському побуті переважно використовують плетені з лози з металевим каркасом, або плетені з алюмінієвого дроту чи капронових ниток з металевим каркасом. Вони надійніші і часто легші за традиційні з лози.
Великі закриті кошики колись широко використовували як вулики для бджіл (вони називалися сапетками).