Конвенція Монтре

Конвенція Монтре
Дарданелли      Босфор
Конвенція про режим проток фр. Convention concernant le régime des Détroits
Абревіатура	Montreux Convention[1]
Тип	Багатостороння угода^[en]
Підготовлено	21 липня 1936
Підписано	20 липня 1936
Місце	Монтре, Швейцарія
Чинність	15 серпня 1936 (частково) 9 листопада 1936 (загалом)
Умови	Конвенцією Монтре внесено зміни до Лозаннського договору, підписаного 24 липня 1923 року
Втрата чинності	Визначається статтею 28 конвенції[a]
Підписанти	Австралійський Союз Королівство Греція Королівство Румунія Королівство Югославія Сполучене Королівство СРСР Турецька Республіка Французька Республіка Царство Болгарія Японська імперія Королівство Італія (з 2 травня 1938)
Сторони	Болгарія  Греція  Велика Британія  Кіпр  Росія  Румунія  Туреччина  Україна  Франція
Зберігається	Франція, Серія договорів Ліги Націй, зареєстровано 11 листопада 1936[2]
Статус	чинний
Мова	французька
Текст у Вікіджерелах

Конве́нція (Монтре́) про режи́м прото́к, часто скорочено Конве́нція Монтре́ — міжнародна угода, якою відновлено суверенітет Туреччини над Чорноморськими протоками (Дарданеллами й Босфором) та яка регулює морський рух між Чорним та Середземним морями цими протоками. Документ прийнятий на Конференції про режим Чорноморських проток, яка проходила 22 червня — 21 липня 1936 в місті Монтре (Швейцарія). Підписана 20 липня 1936 року та набула чинності 9 листопада 1936 року.

У мирний час конвенція гарантує «повну свободу» проходу для всіх цивільних суден та обмежує кількість, тоннаж й озброєння для військових суден, з окремими положеннями, що регулюють спосіб їх входу та тривалість перебування. Для проходження протоками (які є територією Туреччини) військові кораблі повинні надати завчасне сповіщення турецькій владі, яка, зі свого боку, повинна повідомити інших учасників конвенції. Під час війни, в якій Туреччина не бере участі, військові кораблі держав, що перебувають у стані війни, не можуть проходити через протоки, за винятком випадків повернення на свою базу. У випадку якщо Туреччина перебуває у стані війни або відчуває загрозу війни, вона може прийняти будь-яке рішення щодо проходу військових кораблів, як вважає за потрібне.

Незважаючи на те, що Конвенція Монтре була розроблена для конкретного геополітичного контексту (експансіонізм Італії), вона залишається незмінною з моменту її прийняття та вважається «надійним прикладом заснованого на правилах міжнародного порядку^[en]», оскільки більшість її умов досі дотримуються.

Історія

Амбіції фашистської Італії в Європі в 1936 році, які викликали стурбованість Туреччини через можливу спробу використання вільного проходу протоками для розширення влади Італії над Анатолією та Чорноморським регіоном     Метрополія Королівства Італії та її залежні території     Клієнтські держави     Території, які претендували на анексію     Території, які претендували стати клієнтськими державами

Конвенція була однією з низки угод у XIX і XX століттях, які намагалися вирішити «питання проток»: хто має контролювати стратегічно важливе сполучення між Чорним та Середземним морями. Лозаннський мирний договір (1923) демілітаризував Дарданелли й відкрив протоки до необмеженого руху цивільних і військових кораблів під наглядом комісії Ліги Націй. З постанням фашистської Італії, а також Абіссинською кризою й денонсуванням Німеччиною Версальського договору, Туреччина вирішила шукати ширших гарантій.

Конференція про режим Чорноморських проток проходила за участю СРСР, Туреччини, Великої Британії, Франції, Болгарії, Румунії, Греції, Югославії, Австралії і Японії. Скликана за пропозицією Туреччини з метою перегляду конвенції, прийнятої на Лозаннській конференції 1922—1923. Італія відмовилася від участі, оскільки країни-учасниці підтримали міжнародні санкції проти неї у зв'язку з ситуацією в Ефіопії; також бути навіть спостерігачем відмовились все більш ізоляціоністські Сполучені Штати.

На конференції в Монтре сторони спочатку висунули такі пропозиції: британці виступали за продовження відносно обмежувального підходу, турки прагнули вільнішого режиму, який відновив би їхній контроль над протоками, а радянська влада запропонувала гарантувати абсолютну свободу проходу. Також Велика Британія хотіла запровадити обмеження прав проходу кораблів ВМФ СРСР, проте зрештою поступилася й Радянському Союзу вдалося зберегти окремі військові права чорноморських держав. Роботу конференції ще більш ускладнила змова делегації Туреччини з делегацією Великої Британії^[що?]. Проте конференція не була зірвана, на ній виробили узгоджені рішення. 20 липня країни-учасниці підписали нову конвенцію про режим проток, на основі якої Туреччина одержала право ремілітаризувати зону проток.

Готовність Британії піти на поступки пояснюють бажанням не штовхати Туреччину до союзу з Адольфом Гітлером чи Беніто Муссоліні та не піддавати її під їхній вплив. Таким чином, це був перший у серії кроків Британії та Франції, які забезпечили те, що Туреччина або залишиться нейтральною, або схилиться до західних союзників у разі будь-якого майбутнього конфлікту з державами Осі.

Основні положення конвенції

Конвенція зберігає за торговими суднами всіх країн свободу проходу через протоку як в мирний, так і у воєнний час. Проте режим проходу військових кораблів різний відносно чорноморських і нечорноморських держав. За умови попереднього повідомлення влади Туреччини чорноморські держави можуть проводити через протоки в мирний час свої військові кораблі будь-якого класу. Для військових кораблів нечорноморських держав введені істотні обмеження по класу (проходять лише дрібні надводні кораблі) і по тоннажу. Загальний тоннаж військових суден нечорноморських держав в Чорному морі не повинен перевищувати 30 000 тон (з можливістю підвищення цього мінімуму до 45 000 тон у разі збільшення ВМС чорноморських країн) з терміном перебування не більше 21 діб. У разі участі Туреччини у війні, а також якщо вона вважатиме, що їй безпосередньо загрожує війна, їй надано право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових кораблів. Під час війни, в якій вона не бере участь, протоки повинні бути закриті для проходу військових суден будь-якої держави у війні.

Конвенція ліквідовувала передбачену Лозаннською конвенцією міжнародну комісію з проток та передала її функції уряду Туреччини.

Значення

Прийняті на конференції в Монтре рішення стали важливим кроком на шляху визнання прав чорноморських країн в питанні про статус проток. Італія приєдналася до неї в 1938 року.

Дискусії

СРСР неодноразово ставив конвенцію під сумнів протягом Другої світової та Холодної війни. Зрештою через його тиск виникла криза через Чорноморські протоки, а Туреччина відмовилася від нейтральності й пізніше приєдналася до НАТО.

Сполучені Штати не підписували конвенцію, проте дотримуються її.

Конвенція ООН з морського права викликала заклики переробити конвенцію, але Туреччина не підписує її, та й у разі підписання вона має бути окремо змінена, оскільки конвенція ООН визнає її винятковість.

На думку Туреччини, Стамбульський канал, коли він запрацює, не буде підпадати під конвенцію й надасть Туреччині більшу автономію щодо руху військових кораблів[3][4].

З початком російського вторгнення в Україну в 2022 році українська влада закликала Туреччину обмежити прохід російських військових кораблів. У лютому щонайменше шість російських військових суден та підводний човен пройшли протоками[5]. Після деякого небажання 27 лютого Туреччина визнала вторгнення війною й запровадила обмеження, зокрема відмовила трьом російським кораблям, які не базуються в Чорному морі[6][7]. Ще двом, ракетному крейсеру «Варяг» та ВПК «Адмірал Трібуц» відмовлено в жовтні того ж року[8].

2 січня 2024 року Туреччина відмовилась пропустити двох мисливців за мінами, які ВМС Великої Британії передали Україні[9][10].

Див. також

• Конвенція ООН з морського права
• Лозаннський мирний договір (1923)
• Битва за Чорне море (з 2022)

Коментарі

1. Анулювання конвенції регулюється статтею 28, якою встановлено термін дії конвенції в 20 років. Документ залишатиметься в силі й після закінчення встановленого терміну та ще протягом двох років, починаючи з дати отримання Францією, яка є державою-депонентом^[en], заяви про припинення дії угоди однією з держав-підписантів.

Примітки

1. https://www.britannica.com/event/Montreux-Convention
2. League of Nations Treaty Series, vol. 173 [Архівовано 2022-03-23 у Wayback Machine.], pp. 214–241.
3. İstanbul Canal project to open debate on Montreux Convention. web.archive.org. 30 квітня 2011. Процитовано 3 грудня 2024.
4. How Istanbul’s man-made canal project could trigger an arms race. South China Morning Post (англ.). 3 червня 2018. Процитовано 3 грудня 2024.
5. Turkey to Implement Pact Limiting Russian Warships to Black Sea.
6. Turkey rejects Russia's request for navy ships to pass Bosporus. Nikkei Asia (англ.). Процитовано 3 грудня 2024.
7. Яворович, Тетяна (27 лютого 2022). Туреччина закриє протоки Босфор і Дарданелли для військових кораблів. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 3 грудня 2024.
8. Russia withdraws two war ships after Turkey denies Black Sea access. Middle East Eye (англ.). Процитовано 3 грудня 2024.
9. Turkey blocks Royal Navy minehunters going to Ukraine. Yahoo News (амер.). 2 січня 2024. Процитовано 3 грудня 2024.
10. Туреччина не хоче пропускати в Чорне море мінні тральщики, надані Британією Україні. www.ukrinform.ua (укр.). 2 січня 2024. Процитовано 3 грудня 2024.

Література

• М. Л. Миронова. Монтрьо конференція 1936 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Anthony Rocco De Luca, «The Montreux Conference of 1936: A Diplomatic Study of Anglo-Soviet Rivalry». Stanford University, 1973.
• Nihan Ünlü, «The Legal Regime of the Turkish Straits», Martinus Nijhoff Publishers, 2002. ISBN 90-411-1904-3
• «Montreux Convention». Chambers Dictionary of World History, 2005.
• Dilek Barlas, «Etatism and Diplomacy in Turkey», pp. 166—170. BRILL, 1998. ISBN 90-04-10855-6
• Robin Rolf Churchill, Alan Vaughan Lowe, «The law of the sea», p. 115. Manchester University Press, 1999. ISBN 0-7190-4382-4
• James C. F. Wang, «Handbook on Ocean Politics and Law», p. 88. Greenwood Publishing Group, 1992. ISBN 0-313-26434-1
• Christos L. Rozakis, Petros N. Stagos, «The Turkish Straits», p. 123. Martinus Nijhoff Publishers, 1987. ISBN 90-247-3464-9
• Selim Deringil, «Turkish Foreign Policy During the Second World War: An 'Active' Neutrality», pp. 169—171. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0-521-52329-X
• Gennady Chufrin, «The Security of the Caspian Sea Region», pp. 155—156. Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-925020-0

Посилання

• Конвенція Монтре 1936 [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Офіційний текст конвенції українською та російською мовами [Архівовано 6 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Текст Конвенції (англ.)
• Проблематика Чорноморських проток [Архівовано 25 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)