Давні держави, такі як Персія та давньогрецькі міста-держави, створювали клієнтські держави, підпорядковуючи правителів цих держав. Наприклад, Стародавні Афіни змушували слабші держави вступати у Делоський союз, й у деяких випадках нав'язували їм демократичне правління. Пізніше Філіп II Македонський створив Коринфський союз.
Найширше використовувала клієнтські відносини Римська республіка, яка часто замість завоювання держави з подальшим її поглинанням Імперією воліла робити з переможених клієнтські держави (наприклад, Деметрій Фароський). Іноді клієнт не був колишнім ворогом, а претендентом, якому допомагав Рим, (відомий приклад — Ірод I Великий).
Використання клієнтських держав тривало й у середні віки.
Австро-Угорська імперія намагалася зробити із Сербії клієнтську державу для того, щоб сформувати християнську опозицію Османській імперіїї, але після травневого перевороту 1903 року[en] Сербія потрапила під вплив Росії, яка формувала панправославну опозицію католицизму, представленому Австро-Угорською імперією.
У 1914 році Росія неодноразово застерігала Австро-Угорську імперію від нападу на Сербію.
Коли вона напала, Росія мобілізувала свою армію.
[1][2][3]
Росія також намагалась зробити Болгарію
[4]
та Чорногорію
[5]
клієнтськими державами.
Велика Британія та Австро-Угорська імперія розглядали Сербію клієнтською державою, контрольованою Росією.
[6]
Західний берег річки Рейн був анексований і став частиною Французької імперії. Загалом 35 німецьких держав, усі вони були союзниками Франції, відокремилися від Священної Римської імперії, щоб створити Рейнський союз, клієнтську державу, створену для забезпечення буфера між Францією та двома її найбільшими ворогами на сході, Пруссією та Австрією. Дві з цих держав були витворами Наполеона: величезне Вестфальське королівство, яке контролювалося Жеромом Бонапартом, молодшим братом імператора; і Велике герцогство Вюрцбурзьке.
У ХХ столітті Франція мала сферу впливу, або Françafrique, на свої колишні африканські колонії[7][8] і певною мірою на колишні бельгійські колонії в Африці (які також були франкомовними). Цей термін іноді використовується принизливо, щоб охарактеризувати відносини з Францією як неоколоніальні.
Колишні колонії постачають нафту та корисні копалини, важливі для французької економіки, а в деяких французькі компанії мають комерційні інтереси.
Британська імперія
Індійські тубільні князівства були номінально суверенними утвореннями Британської імперії, і в 1947 році їм було надано вибір або приєднатися до незалежної Індії чи Пакистану, або отримати незалежність (Нізам Гайдарабада[en] дійсно вирішив здобути незалежність, але його королівство було анексовано індійськими військами в 1948 році[en]).
Незалежність Єгипту в 1922 році припинила його короткотривалий статус британського протекторату, а Ірак став королівством у 1932 році. Але в обох випадках економічна та військова реальність не означала повної незалежності, а статус, коли місцеві правителі були британськими клієнтами.
Інші приклади: Північна Нігерія під керівництвом лорда Лугарда і Нефедеративні малайські держави[en].
Термін застосовувався до авторитарних режимів, тісно пов’язаних зі Сполученими Штатами під час холодної війни, які також називають державами-посередниками США, наприклад Південний В'єтнам, Іран до 1979 року, Камбоджа за режиму Лон Нола в 1970 — 1975 роках та Філіппіни[en] під керівництвом Фердинанда Маркоса в 1965 — 1986 роках.
У межах самого Радянського Союзу, УРСР і Білоруська РСР мала місце в ООН, але фактично була власне радянською територією.
Примітки
↑Russian Foreign Minister Sergey Sazonov warned Austria in 1914 that Russia "Would respond militarily to any action against the client state." Christopher Clark, The Sleepwalkers: How Europe Went to War in 1914 (2012) p 481.
↑Haski, Pierre (21 липня 2013). The Return of Françafrique. The New York Times. New York. Процитовано 27 вересня 2018.
↑Hanlon, David L. (2018). A Different Historiography for "A Handful of Chickpeas Flung Over the Sea": Approaching the Federated States of Micronesia's Deeper Past. У Warwick Anderson; Miranda Johnson; Barbara Brookes (ред.). Pacific Futures: Past and Present. University of Hawai'i Press. ISBN978-0-8248-7742-2.