Київський літопис

«Року 1118-го Ярослав Святополчич утік із міста Володимира [Волинського]. І покинули його угорці [які воювали з ним] і бояри його. Того ж року, шостого січня, помер Роман Володимирович, і послав Володимир [Мономах] іншого сина, Андрія, княжити в місті Володимирі».
 — початкові рядки Київського літопису, що збереглися у Хлєбниковському списку, сучасною українською мовою.[1]

Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років. Пам'ятка української мови[2][3].

Розробка та зміст

Авторство

Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував у році 1199 або 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями.[джерело?] Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів.[джерело?] У минулому, спираючись на «Патерик» Києво-Печерської лаври 1661 року, письменники 17-го століття почали стверджувати, що Нестор написав багато з уцілілих літописів Київської Русі,[4] включаючи «Повість временних літ», Київський літопис та Галицько-Волинський літопис,[5] незважаючи на те, що багато подій, описаних у них, відбувалися впродовж усього 12-го та 13-го століть (задовго після смерті Нестора приблизно 1114 року).[5] З 1830-х років і приблизно до 1900 року точилися запеклі наукові дискусії про авторство Нестора, але питання так і залишилося невирішеним, і віра в авторство Нестора збереглася.[6]

Джерела тексту

Центральна Київська Русь у 1132 році, в середині періоду, охопленого «Київським літописом».

Серед джерел, якими користувався київський літописець, були:

Київський літопис складається з щорічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших.[8] Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.

Зміст

До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші. Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги.[9] Київський літопис — це військово-політична оповідь про розпад Київської Русі, в якій князі є головними дійовими особами.[9] Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика.[9] Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець.

Польський історик Ярослав Пеленський (1987) зазначив, що Київський літопис має довжину 431 колонок, що описує період близько 80 років; це набагато вища інформаційна щільність, ніж «Повість временних літ», який описує цілих 258 років лише у 283 (насправді 286) колонках.[10] Тим не менше, на той час Київський літопис отримав набагато менше уваги з боку вчених, ніж «Повість временних літ».[10] Текст Київського літопису демонструє сильну схожість з текстом Суздальського літопису, що міститься в Лаврентіївському літописі та інших джерелах, але також має деякі суттєві відмінності.[11]

Хронологія рукописів Київського літопису

«Київський літопис» є сюжетним продовженням тексту «Повісті временних літ».[12] Оригінальний текст «Київського літопису» втрачено; версії, що збереглися в Іпатіївськом літопису та Хлєбніковському списку, не переписані одна з одної, а мають спільного предка, якого (поки що) не знайдено.[13][14]

Густинський літописГалицько-Волинський літописГалицько-Волинський літописКиївський літописПовість временних літГустинський літописГустинський літописХлєбниковський списокГалицько-Волинський літописГалицько-Волинський літописКиївський літописПовість временних літХлєбниковський списокХлєбниковський списокІпатіївський літописГалицько-Волинський літописГалицько-Волинський літописКиївський літописПовість временних літІпатіївський літописІпатіївський літописВелика зам'ятняЗолота ОрдаКиївська Русь


Видання

Примітки

  1. ↑ Heinrich, 1977, с. 2.
  2. ↑ Пам’ятки української мови. litopys.org.ua. Процитовано 15 травня 2024.
  3. ↑ В. В. Німчук. Київський літопис XII ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 Липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 236—247. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
  4. ↑ Толочко, 2007, с. 31.
  5. ↑ а б Толочко, 2007, с. 47.
  6. ↑ Толочко, 2007, с. 32—33.
  7. ↑ а б в Heinrich, 1977, с. v.
  8. ↑ Børtnes, 1989, с. 17, 21.
  9. ↑ а б в Heinrich, 1977, с. v—vi.
  10. ↑ а б Pelenski, 1987, с. 307—308.
  11. ↑ Pelenski, 1988, с. 762.
  12. ↑ Heinrich, 1977, с. iv.
  13. ↑ Hristova, 2006, с. 314.
  14. ↑ Ostrowski, 1981, с. 21.

Джерела та література

Література

Українською
  • Франчук В. Ю. Книжна лексика в Київ. літописі. «Мовознавство», 1980, № 6;
  • Мельничук О. С. Про мову Київ. літопису XII ст. «Мовознавство», 1983, № 2;
  • Махновець Л. Для сучасників, для пам'яті поколінь. Від перекладача Київ. літопису. «Київ», 1984, № 8;
  • Франчук В. Ю. Киевская летопись. Состав и источники в лингв. освещении. К., 1986.
Англійською

Посилання


Це незавершена стаття про Київську Русь.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.