Кароль Ріхтман-Рудневський

Кароль Ріхтман-Рудневський
Народження1862(1862)
Смерть6 липня 1921(1921-07-06)
ПохованняЛичаківський цвинтар
Країна
(підданство)		 Республіка Польща
НавчанняНаціональний університет «Львівська політехніка»
Діяльністьархітектор
Праця в містахЛьвів
Архітектурний стильмодерн
CMNS: Кароль Ріхтман-Рудневський у Вікісховищі

Кароль Ріхтман-Рудневський (пол. Karol Richtman-Rudniewski 1862, Перемишль — 6 липня 1921, Варшава) — інженер, архітектор, військовик.

Біографія

Народився в Перемишлі в родині Зигмунта Ріхтмана. Закінчив факультет будови машин Львівської політехніки. Навчався також у Відні та Парижі. Певний час перебував на державній службі. Від 1895 року працював при будівництві залізниць ліній Львів—Самбір, Варшава—Ловіч, та ліній у Карпатах. У 1911—1914 роках член міської ради. У 1879—1914 роках спільно зі Станіславом Улейським мав власну архітектурну фірму. Фірма займалась зокрема спорудженням костелу святої Єлизавети за проєктом Теодора Тальовського[1] та спілчанського банку на площі Смольки (тепер площа Генерала Григоренка). Член журі конкурсу проектів дому управління залізниці у Львові (1911)[2], ескізів дому Ремісничої палати у Львові (1912)[3].

Надгробок Кароля Ріхтмана-Рудневського

Кароль Ріхтман відомий як спортсмен, та автолюбитель. 1910 року спільно з інженером Едмундом Лібанським здійснив перший у Польщі політ керованою повітряною кулею, зробив перші аерофотознимки. Ймовірно, як і Лібанський, був членом фотографічного товариства «Kopernik»[4]. Один із засновників клубу «Awiata». У 1890—1913 роках був членом Політехнічного товариства у Львові[5]. Захоплювався театром і протягом багатьох років підтримував львівський театр фінансово. 1912 року ініціював і значною мірою фінансував виїзд театру з гастролями до Парижа.

Під час першої світової війни служив у австрійському війську в моторизованому дивізіоні. Став керівником моторизованих військ львівського округу. Брав участь в польсько-українських боях за Львів, як офіцер Війська польського, отримав звання майора. Відзначений багатьма нагородами. Помер під час перебування у Варшаві 6 липня 1921 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі 12 липня 1921 року.

Роботи

  • Вілла «Гражина» на вулиці Суховолі, 23 у Трускавці. Збудована 1898 року на замовлення М. Куше. Стилістично відноситься до модерну з елементами «швейцарського» стилю.
  • Перебудова дерев'яного житлового будинку на каплицю св. Франциска Ксаверія у Стрию для ордену Єзуїтів (1904, спільно з інженером Бауером і єзуїтом Станіславом Дидеком)[6].
  • Створення окремої каплиці Матері Божої Потішення і відновлення вівтаря у львівському костелі єзуїтів (1905)[6].
  • Нереалізований проект театру, який мав би постати на місці ресторану в поєзуїтському саду (тепер парк ім. Івана Франка). Розроблений 1908 року. Передбачалася сучасна конструкція з каменю, металу і скла з розсувним дахом. На першому поверсі заплановано крамниці і кав'ярні. Кошторис становив 2 мільйони крон. Консорціум з будівництва театру звернувся до магістрату з проханням надати землю в оренду на 50 років із подальшим переходом театру у власність міста[7][8].
  • Зимові споруди Ковзанярського товариства на Пелчинському ставі у Львові (1909, співавтор Альфред Каменобродський)[9].
  • Будинок на вулиці Мельника, 5. Тильний фасад виходить на вулицю Кокорудза. Збудований 1909 року[10].
  • Неоготичний житловий будинок на вулиці Фредра, 7. Тильний фасад виходить на вулицю Герцена. Збудований 1911 року, співавтор Станіслав Уєйський[11].
  • Проект нової дирекції залізниць у Львові на розі нинішніх вулиць Листопадового чину і Гоголя. Створений спільно зі Станіславом Улейським, поданий на конкурс 1911 року. Здобув третє місце[12].
  • Реколекційний дім отців Єзуїтів у Львові на нинішній вулиці Залізняка, 11 (1913, співавтор Юзеф Пйонтковський)[6].

Примітки

  1. ↑ Krasny P. Kościół parafialny p. w. Św. Elżbiety // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 12: Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — S. 169. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
  2. ↑ Rozstrzygnięcie konkursu na szkice gmachu administr. kolei państw. we Lwowie // Architekt. — 1911. — № 3. — S. 49. (пол.)
  3. ↑ Konkurs na szkice domu Izby rękodzielniczej we Lwowie // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 58.
  4. ↑ Dawna fotografia lwowska 1839—1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 85. — ISBN 966-7022-55-2. (пол.)
  5. ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 94. (пол.)
  6. ↑ а б в Betlej A. Kościół p. w. św. Józefa i bł. Andrzeja Boboli oraz dom rekolekcyjny ks. jezuitów // Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — S. 213—214. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
  7. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 445.
  8. ↑ Słowo Polskie. — 23 września 1908. — № 444. — S. 4. (пол.)
  9. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 450.
  10. ↑ Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX — початку XX століття / Р. М. Грималюк; Інститут народознавства НАН України. — Львів: [б.в.], 2004. — С. 205. — ISBN 966-02-2844-9
  11. ↑ Lwów. Ilustrowany przewodnik // Pod red. J. Biriulowa. — Lwów: Centrum Europy, 2001. — S. 88. — ISBN 966-7022-26-9. (пол.)
  12. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 501.

Джерела

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Харчук Х. Архітектура курортної забудови Трускавця XIX — першої половини XX ст. — Львів : Апріорі, 2008. — С. 88, 172. — ISBN 978-966-8256-72-1..
  • Inż. K. Richtmann-Rudniewski // Gazeta Poranna. — 10 lipca 1921. — № 5914. — S. 4. (пол.)
  • Major inżynier Karol Richtman Rudniewski // Kurjer Lwowski. — 13 lipca 1921. — № 162. — S. 5. (пол.)
  • Ś. p. Karol Richtmann-Rudniewski // Gazeta Lwowska. — 14 lipca 1921. — № 153. — S. 4. (пол.)