Працював для ордену у 1890—1904 роках, переважно наглядаючи за будівництвом. Головний архітектор єзуїтської провінції. Знання з фаху здобував під керівництвом Едгара Ковача, а згодом поглиблював у Львівській політехніці. Від 1921 року виконував функції будівничого єзуїтської провінції.[2] Працював також як столяр і різьбяр. Помер 18 червня1925 року у Кракові[1]
Неороманський вівтар за власним проектом для костелу св. Станіслава Костки в Станиславові (після 1896).
Вівтар за власним проектом для костелу у Коломиї (бл. 1897).
Керівництво спорудженням дерев'яної каплиці Матері Божої Неустанної Помочі і санаторію для єзуїтів на Губалувці в Закопаному (1899).
Неоготичний вівтар за ескізами Яна Хоронжого для костелу Святого Духа в Новому Сончі (1890—1891).
Перебудова дерев'яного житлового будинку на каплицю св. Франциска Ксаверія у Стрию для ордену Єзуїтів (1904, спільно з інженером Бауером і за проєктом Кароля Ріхтмана-Рудневського)[2].
Первинна концепція будови костелу святого Йосифа при реколекційному домі єзуїтів у Львові на вулиці Залізняка (1913). Остаточно опрацьована Франциском Мончинським. Дидек провадив також нагляд за будівництвом[5].
Керівництво спорудженням і реконструкціями споруд єзуїтського ордену у Хирові і Тернополі та василіянських монастирів у Добромилі і Лаврові.
↑ абBetlej A. Kościół p. w. św. Józefa i bł. Andrzeja Boboli oraz dom rekolekcyjny ks. jezuitów // Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Antykwa, 2004. — Т. 12. — S. 213—214. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
↑Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 452. — ISBN 978-966-7022-77-8.
Dydek Stanisław // Słownik artystów polskich i obcych w Polsce działających. — Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1975. — T. 2. — S. 136. (пол.)
Dydek Stanisław // Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564—1995, Oprac. Ludwik Grzebień i inni. — Kraków, 2004. — S. 138. (пол.)