Карл VI Габсбург
Карл VI Габсбург (нім. Karl VI, лат. Carolus VI; 1 жовтня 1685 — 20 жовтня 1740) — імператор Священної Римської імперії з 17 квітня 1711 року, останній нащадок Габсбургів за прямою чоловічою лінією. Король Богемії з 17 квітня 1711 року (коронація 5 вересня 1723 року, вступив на престол під ім'ям Карл II), король Угорщини з 17 квітня 1711 року (вступив на престол під ім'ям Карл III), титулярний король Галичини та Володимирії і претендент на іспанський престол (як Карл III). Претензії на іспанську коронуНародився у Відні. Другий син імператора Леопольда I та Елеонори Пфальц-Нойбурзької. Коли згасла іспанська гілка Габсбургів (1700), Карл виступив претендентом на престол Іспанії (див. Війна за іспанську спадщину). 1703 року був відписаний Взаємний пакт про престолонаслідування — угода щодо престолонаслідування (спадкоємства трону), таємно підписаний ерц-князями Йосифом І та Карлом. Проголошений 1703 року у Відні «Карлом III Іспанським», він вирушив 1704 року до Іспанії, за допомогою каталонців узяв Барселону й Валенсію, у 1706 році витримав облогу Барселони. У вересні 1710 року йому вдалось за допомогою сильних підкріплень з Австрії та завдяки успіхам графа Старемберга вступити до Мадриду, але невдовзі його знову було загнано до невеличкого північно-західного кута півострова. Царювання17 квітня 1711 року помер його брат імператор Священної Римської імперії Йосиф I, і Карл, що успадкував його німецькі землі, повернувся до Німеччини; в грудні 1711 року він отримав імператорську корону. Залишений союзниками та слабо підтримуваний імперськими чинами, Карл у 1714 році був змушений підписати Раштаттський мир з Францією, за яким до нього відійшли Неаполь, Мілан та Іспанські Нідерланди. Більш вдало йшла війна з Туреччиною. Під проводом принца Євгена австрійські війська здобули переконливі перемоги при Петервардейні й Белграді. За Пассаровицьким миром 1718 року Австрія отримала Темеський банат, Північну Сербію з Белградом, частину Боснії та Волощини. Честолюбні плани іспанської королеви Єлизавети Фарнезе та її улюбленця Хуліо Альбероні викликали у 1718 році союз чотирьох держав — Франції, Англії, Голландії та імператора; іспанці були змушені визнати австрійські права на Італію, причому Карл вигідно обміняв у Савойї острів Сицилію за Сардинію. Прагматична санкціяЩоб зберегти нероздільно за своїми нащадками австрійські володіння, Карл 19 квітня 1713 року видав «прагматичну санкцію», яка за відсутності чоловічого нащадка віддавала всю монархію жіночій лінії нащадків Карла. У цей час у Карла ще не було дітей; за три роки у нього народився син, який невдовзі помер, а потім народжувались тільки дочки. Більшість держав спочатку не хотіли висловлюватись на користь санкції. Лише 1725 року Карлу вдалось домогтись згоди Іспанії, потім, з приводу складеної проти нього та Іспанії Герренгаузенської угоди, залучити на свій бік Росію в серпні 1726 року й Вустергаузенською угодою 1726 року відхилити Пруссію від її герренгаузенського союзника, визнавши за нею право на Берг. З іншого боку, Франція та Англія залучили на свою сторону Голландію, Данію та Швецію. Суассонський конгрес не досягнув згоди; Іспанія перейшла на бік Франції. До політичних розладів приєднались економічні. Заснована в Остенде Східна торгова компанія посилено заохочувалась Карлом, який дуже цікавився підйомом торгівлі й промисловості — й це тільки збільшувало неприязнь морських держав, що вбачали океанську торгівлю як свою монополію. Напружене становище тривало декілька років; нарешті у 1731 році відбулась угода, яка гарантувала прагматичну санкцію з боку Англії та Голландії в обмін на знищення Остендської торгової компанії. Франція все ще залишалась ворожою до Карла і скористалась із вакантності польського престолу у 1733 році для відновлення війни з Австрією. Росія та Австрія висловились на користь саксонського курфюрста Августа III Фрідріха; Франція, Іспанія та Сардинія хотіли доставити престол Станіславу I Лещинському, тестю Людовика XV. У війні, що спалахнула після цього, французькі війська зайняли Мілан й усю Ломбардію до Мантуї, іспанське військо оволоділо Неаполем та Сицилією; на берегах Рейну були завойовані Кель, Філіпсбург й уся Лотарингія. За попередньою угодою у Відні 1735 року (остаточно мир було укладено лише 1738 року) Карл домігся визнання прагматичної санкції і отримав Парму та П'яченцу, але пожертвував Неаполем, Сицилією та деякими округами Мілана, так само як цілком відмовився від Лотарингії, яку віддали Станіславу Лещинському й по його смерті вона мала відійти до Франції. Війна з Османською імперієюНе менш невдалим був Карл у війні з Османською імперією. Австрія втратила за Белградським миром (вересень 1739), за винятком Банату, майже всі свої надбання, отримані за Пассаровицьким (Пожаревацьким) миром. Карл помер 20 жовтня 1740 року й залишив монархію своїй 23-річній дочці Марії-Терезії. РодинаДружина — Єлизавета Христина Брауншвейг-Вольфенбюттельська (1691-1750), дочкою герцога Людвіга Рудольфа. Діти:
РодовідДив. такожПриміткиЛітература(нім.)
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
