КамерарійКамера́рій (лат. camerarius, від лат. camera — «палата»; нім. Kämmerer, пол. kamlarz)
ІсторіяЦя посада з'явилась ще у Франкському королівстві, де вона відповідала сучасному скарбникові, тобто тоді камерарій відав скарбницею короля. У ранньофеодальний період в Німеччині і норманській Англії повноваження камерарія були дещо ширшими, вбираючи в себе окрім фіскальних функцій, ще й господарські. В цих країнах камерарій був зобов'язаний наглядати за палацовим майном монарха[2]. У часи Шведської імперії у підвладних провінціях камерарій забезпечував також збирання податків, така особа називалася камрером. У документах Ватикану термін «Domini Papae camerarius» відомий з 1159 року. Як член Римської курії камерарій Папи Римського очолював Апостольську палату (фінансову службу) і відповідав за матеріальні цінності апостольського престолу. 1247 року папа Григорій X у своїй постанові «Ubi periculum» наголосив, що камерарій виконує свої обов'язки після смерті чинного монарха до обрання наступного папи. Оскільки в Середньовіччі така процедура, конклав, часто затягувалась, то вакантний період міг тривати роками. Це значно підвищило рівень відповідальності камерарія, тому якщо спочатку на нього призначали прелата, то потім — єпископа, а зрештою — тільки кардинала. З XV сторіччя ці зміни призвели до появи фактично нової посади — камерленго Святої Римської церкви[3]. Окрім монарших престолів посада камерарія могла існувати при скарбниці міста[4] та в деяких чернечих орденах[5]. Священна Римська імперіяСкарбом імперії завідував верховний камерарій (лат. archicamerarius, нім. Erzkämmerer). травень 1387[6]
Примітки
ПосиланняВікісховище має мультимедійні дані за темою: Камерарій |
Portal di Ensiklopedia Dunia