Йоган Віганд

Йоган Віганд
Народився17 (28) червня 1744
Померанія
Помер31 серпня (12 вересня) 1808 (64 роки)
Old Sareptad, Царицинський повітd, Саратовська губернія, Російська імперія
Діяльністьнауковець
Галузьісторія
ЗакладІмператорський Московський університетd
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Віганд.

Йоган (Іван Іванович) Віганд (нім. Johann Wiegand; 1744–1808) — ординарний професор загальної історії Московського університету, архітектор.

Життєпис

Син пастора. Народився у містечку Венцлебен під Магдебургом[1] у Німеччині. Навчався в гімназії у місті Щецин, після закінчення якої вступив на богословський факультет університету в Галлі.

За бажанням батька, щоб виховувати дорослих, перш за прийняття сану він повинен був навчитися виховувати дітей і для цього кілька років попрацювати вчителем. У 1764 року він приїхав до Російської імперії, зайнявши місце домашнього вчителя у ній дворян Хомутових. Як багато років потому він згадував:

я не знав російської мови і міг розмовляти тільки з моїми вихованцями французькою або німецькою, зі сторонніми ж зовсім не міг порозумітися. Це мене збентежило, до того ж, я бачив запальний характер мого патрона, який одного разу так розсердився на мене, що погрожував відмовити мені від місця, і мені довелося б залишитися в глибині Литви, абсолютно безпорадному і загинути в її неозорих лісах від диких звірів!

Незабаром він опинився в Санкт-Петербурзі, потім жив у Москві та українському Харкові, де став гувернером чотирирічного сина харківського поміщика Петра Щербиніна, що жив у селі Бабаївка Харківського повіту Харківської губернії. Йоган здобув у Щербиніних повну довіру – тому, чотирирічний Андрій Щербинін був повністю під його наглядом. Навіть уночі сплячу дитину переносили з жіночої половини до кімнати гувернера. Він також складав візерунки для вишивання та плетіння.

Крім того, Віганд, як архітектор, імовірно брав участь у побудові храму у Бабаях, точної копії протестантської церкви у Санкт-Петербурзі, напроти дому Щербиніних. Також він керував спорудженням капітальних господарських споруд (наприклад, льохів, що існують й досі після повної перебудови будинку). Йоган Віганд подружився з усіма членами родини Щербиніних, супроводжував їх у поїздках за кордон та був увіковічений у сімейному портреті, намальованому художником Брандтом[2][3].

У Харкові він познайомився з членом євангелічного братства гернгутерів Йоганном Фрідріхом Паулі і в 1770 році відвідав їх поселення в Сарепті, на Нижній Волзі. Під час подорожі з дітьми Петра Щербиніна в Німеччині в 1775 році він був прийнятий в братство гернгутерів. Повернувшись до Російської імперії, спочатку жив у Санкт-Петербурзі, потім, залишивши Щербиніних, — у Сарепті, звідки восени 1782 року за рішенням громади вирушив до Москви, де мав клопотати про звільнення будинків гернгутерів від поліцейських повинностей, а також змінити колишнього керівника представництва, проповідника Франца Гельтергофа, після сімнадцятирічної служби в університеті, який вийшов у відставку.

Вступив до Московського університету на посаду естраординарного професора загальної історії завдяки заступництву куратора Івана Меліссіно . Курс його лекцій починався зі «допоміжних наук»; потім він викладав давню, середньовічну історію (куди включав відомості про Візантійську та Османську імперії) та нову історію; завершував курс статистичним нарисом сучасних держав. Віганд читав лекції російською мовою і за його словами, вони «так подобалися молоді, що вона стікалася в мою аудиторію з різних факультетів» .

У червні 1793 року Віганд залишив університет і поїхав із сім'єю до Санкт-Петербурга — знову у напрямку старшин сарептських гернгутерів, — щоб зайняти місце голови торговельного дому братів. У 1800 році він був відкликаний в Сарепту, де до останніх днів виконував обов'язки співголови громади. Наприкінці життя написав мемуари про своє життя та діяльність у Російській імперії[4] .

Був одружений з Сарою-Доротеєю Ферберін. У них 14 квітня 1792 року народився син Генріх (Андрій)[5] .

Див. також

Примітки

  1. ↑ По другим сведениям — в померанском городке Пренцлау.
  2. ↑ Яковенко Г. Г. Соціально-економічне становище гувернерів у дворянських родинах Харківської губернії наприкінці XVIII — першій половині XIX століття // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. / Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара, Каф. історії України ; [редкол.: Світленко С. І. (відп. ред.) та ін.]. — Дніпропетровськ: ДНУ, 2012. — Вип. 10. — С. 26.
  3. ↑ Щербачев Ю.Н. Приятели Пушкина Михаил Андреевич Щербинин и Петр Павлович Каверин. - Москва, 1912. С. 11
  4. ↑ Императорский Московский университет, 2010.
  5. ↑ Вигандъ // Родословная книга дворянства Московской губернии / под ред. Л. М. Савёлова. — Москва: Изд. Московского дворянства, 1914. — С. 253—254.

Література

  • Андреев А. Ю.. ВИГАНД Иоганн // Императорский Московский университет: 1755—1917 : энциклопедический словарь. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. — 27 грудня. — С. 127. — ISBN 978-5-8243-1429-8.
  • Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Московского университета за истекающее столетие со дня учреждения января 12-го 1755 года, по день столетнего юбилея января 12-го 1855 года, составленный трудами профессоров и преподавателей, занимавших кафедры в 1854 году, и расположенный по азбучному порядку. — Москва : В Университетской Типографии, 1855. — Т. I. — С. 165—166.
  • Зарецкий Ю., Пастор и масоны Архивная копия от 23 октября 2017 на Wayback Machine // «Неприкосновенный запас». — 2017. — № 3. — С. 258—273.
  • Тимощук В. В. Пастор Виганд. Его жизнь и деятельность в России. 1764—1808 гг. // «Русская старина». — 1892. — № 6. — С. 545—568 (перевод записок Виганда).

Посилання

  • Виганд Иоганн. Летопись Московского университета. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 28 серпня 2017.
  • Инга Томан Кто будил барчуков? Немецкие гувернёры в России Архівовано жовтень 23, 2017 на сайті Wayback Machine. // Московская Немецкая Газета