Роки життя і правління Земомисла невідомі. Гіпотетично він повинен був народитися близько 930 року (деякі дослідники вважають, що правління Земомисла було дуже коротким, а сам народився близько 950 року). Земомисл зазвичай приписують політичне об'єднання земель полян, гоплян і мазовшан, хоча і не виключають, що об'єднання могло статися і під час правління його батька. Відповідно до гіпотези Генріха Ловмянського, у 954 році Земомисл підтримав повстання племені укран проти влади німців[1].
Згідно творів польських істориків XVI—XVII столітть, достовірність яких сучасні історики піддають серйозному сумніву, Земомисл надавав допомогу Олегу Моравському, нібито, близькому родичу князів Русі з династії Рюриковичів.
Дружина та діти
Ім'я дружини чи дружин князя Земомисл невідомо. За однією з версій, його дружиною була дочка князя ляхів Влодіслава, данника Давньоруської держави[2]. Тим часом, недолік джерел не дозволяє говорити про цю версію скільки-небудь серйозно. Згідно чеської хроніки Вацлава Гаека, матір'ю Мешко I була Ґорка, ім'я якої в інших джерелах не зустрічається, проте це твердження піддав сумнівам ще Бальцер[3].
Невідомий син (нар. ?) — помер у 964 або 965 (за Бальцером, у 963 році). Існує ймовірність того, що він може також бути старшим зведеним братом Мешка I, місце його поховання невідоме[4].
Відомо про трьох синів Земомисла. Ймовірно, старшим був Мешко, який став князем після смерті батька, хоча старшим міг би і померти у 964 чи 965 роках (за Бальцером, у 963 році) невідомий на ім'я син. Молодшим сином Земомисла був Чтібор[5].
Цілком можливо, що дочкою Земомисла була дружина невідомого на ім'я князя поморян[6]. Ця версія заснована в тому числі і на тому факті, що ім'я Земомисл носив поморський князь, згадуваний в джерелах у 1046 році. Тим часом, деякі дослідники вважають, що вона була дочкою Мешка I[7][8].
Освальд Бальцер в своїй «Генеалогія П'ястів» приписував Земомислу сина Прокуя, який, як вважається нині, не має відношення до династії П'ястів, і дочка Аделаїду, легендарну «Білу княгиню» популярний образ в ранній польської історіографії[9].
Buczek K. Zagadnienie wiarygodności dwu relacji o początkowych dziejach państwa polskiego // Prace z dziejów Polski Feudalnej ofiarowane Romanowi Grodeckiemu. — Warszawa, 1960. — S. 45.(пол.)
Gieysztor A. Siemomysł książę polański // Słownik Starożytności Słowiańskich. — T. 5, 1975. — S. 168.(пол.)
Jasiński K. Rodowód pierwszych Piastów. — Warszawa-Wrocław, 1992.(пол.)
Jasiński K. Siemomysł // Polski Słownik Biograficzny. — T. 37. — 1992. — S. 58-59.(пол.)
Koneczny F. Dzieje Polski za Piastówю — Kraków, 1902. — S. 28.(пол.)
Łowmiański H. Dynastia Piastów we wczesnym średniowieczu // Początki Państwa Polskiego. — T. 1. — Poznań, 1962.(пол.)
Łowmiański H. Początki Polski. — T. 5. — Warszawa, 1973.(пол.)
Trawkowski S. Jak powstawała Polska. — Wyd. 5. — Warszawa, 1969.(пол.)
Wojciechowski Z. Polska nad Wisłą i Odrą. Katowice, 1939. — S. 34.(пол.)
Wyrozumski J. Dzieje Polski piastowskiej (VIII wiek-1370). — Kraków, 1999. — S. 70.(пол.)
Labuda G., Siemomysł [w:] Ludzie pomorskiego średniowiecza, Gdańskie Towarzystwo Naukowe. Seria «Pomorze Gdańskie», nr 13 (1981).(пол.)
Rymar E., Dagome Iudex jako organiczna część decyzji Mieszka I, w sprawie podziału Polski na dzielnice. Reanimacja hipotezy o piastowskim rodowodzie dynastii pomorskiej. Materiały Zachodniopomorskie 32 (1986).(пол.)
Примітки
↑Łowmiański H. Początki Polski. — T. 5. — Warszawa, 1973. — S. 512—513.(пол.)
↑Powierski J. O pochodzeniu imienia Władysław w dynastii piastowskiej. Przyczynek do stosunków polsko-ruskich w X—XII w. // Zeszyty Naukowe Wydziału Humanistycznego Uniwersytetu Gdańskiego, Historia. — № 14 (1984). — S. 43.(пол.)
↑Balzer O. Genealogia Piastów. — Wyd. II. — Kraków 2005. — S. 44.(пол.)
↑K. Jasiński, Rodowód pierwszych Piastów, s. 70 (wyd. 2).(пол.)
↑Jasiński K. Rodowód pierwszych Piastów. — Warszawa, 1992 (репринт). — S. 90.{{ref-pl}
↑Łowmiański H. Początki Polski. — T. 5. — Warszawa, 1973. — S. 418.(пол.)
↑Labuda G. Mieszko I // PSB. — T. 21. — 1976. — S. 33.(пол.)
↑Siemomysł // Ludzie pomorskiego średniowiecza, Gdańskie Towarzystwo Naukowe. — Seria popularnonaukowe «Pomorze Gdańskie». — № 13. — 1981ю — S. 124.(пол.)
↑Jasiński K. Rodowód pierwszych Piastów. — Warszawa, 1992 (репринт). — S. 71-72.(пол.)
