Затоплені селища на Дніпрі (1930-ті роки)

Колонія Айнлаге-Кічкас до затоплення, 1927

Затоплені селища на Дніпрі — населені пункти, які повністю або частково зникли під водою водосховища після введення в експлуатацію Дніпрогесу в 1931—1932 роках.

Будівництво Дніпрогесу

15 березня 1927 року символічним встановленням червоного прапору на розбитій скелі під назвою «Любов» на березі Дніпра дніпробудівці оголосили про початок будівництва електростанції[1]. Щоправда, урочисте закладання Дніпрогесу відбулося 8 листопада, у річницю Жовтневого перевороту[2].

До середини літа 1931 року звели всі бички греблі Дніпрогесу. Коли закрили гребінки греблі, почалося підняття рівня води Дніпра[3].

Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року.

1 травня 1933 року перші пароплави, вільно подолавши відстань від Дніпропетровська до Запоріжжя, пройшли відкритим шлюзом. Нарешті, 1934 року вода у водосховищі піднялася до проектного рівня. На місці затоплення утворилося Дніпровське водосховище максимальною глибиною 53 м і шириною — до 3,2 км.[4]

Зруйнована скеля «Любов», 1929	Будівництво Дніпровської ГЕС, 1930

Надпоріжжя під час будівництва Дніпрогесу

Постер до агітфільму «Вітер з порогів»

1927 року у СРСР розпочалася широка пропаганда Дніпробуду, як туристичного об'єкту. Це спричинило справжній туристичний бум. Журналіст загальносоюзного журналу за 1929 рік повідомляв: «Не сотнями, а тисячами ведеться рахунок екскурсантам, що з усіх кінців радянської країни стікаються на Дніпробуд. Протягом травневих днів база обслужила 15 000 екскурсантів. За ті сім звичайних трудових червневих днів, які я прожив на Дніпробуді, тут побувало не менше 5 000 екскурсантів»[5].

Водночас спостерігався сплеск цікавості до порогів, запорозької старовини, побуту прибережних лоцманських і рибальських поселень. З метою більш детального вивчення Надпорожжя науковці організували кілька експедицій[6][7] А 1928 року Д. Яворницький підготував фотоальбом «Дніпрові пороги»[8].

Неабиякою популярністю у ті роки користувалися подорожі через пороги на «дубах» у супроводі досвідчених лоцманів[9].

Романтизації історичного минулого радянська влада протиставила масштабну контрпропаганду. Пропагандисти називали Дніпровські пороги «гордістю щирих українських націоналістів». У своєму репортажі радянські письменники Дмитро Бузько та Ґео Шкурупій стверджували, що «облудлива» «романтика Запорозької Січі, романтика козацьких боїв та переходів» «вже змалку отруює наш мозок»[10].

Екскурсійну програму організовували так, щоби туристи відчули контраст між минулим і майбутнім. До минулого, яке має зникнути, відносилися «скелясті береги, похмуре громаддя порогів, пустельні степи».

Путівники тих часів попереджали:

Як тільки закують в ланцюги Дніпро, — усі мальовничі села.., все давнє, овіяне легендами і героїзмом, туманне минуле кріпацтва і поміщицького розгулу, всі пороги, справедливо прозвані прокляттям природи, будуть залиті водою і нестримним потоком енергії в 650,000 сил[9].

Образ майбутнього — приборкані води Дніпра, які «силою падіння рухатимуть найпотужніші в світі турбіни», сам Дніпрогес і гіганти-заводи[5].

Про злам епох, протистояння старого і нового розповідали агітфільми. 1929 року вийшла стрічка режисера А. Кордюма «Вітер з порогів» («Останній лоцман»). У картині лоцман Остап Ковбань зображений як негативний персонаж, який не хоче миритися зі змінами звичного укладу великої родини, затопленням порогів і батьківської хати, а тому наважується на диверсію[11]. Щоправда сам режисер не зміг приховати свій біль і ностальгію за порогами і прибережними селами, які зникли під водами Дніпра[12].

Під час будівництва електростанції спостерігався масовий наплив туристів	Село Вовніги перед затопленням

Затоплення населених пунктів

Спорудження греблі призвело до підняття води і затоплення значних територій на обох берегах. У наслідок підйому води у верхньому б'єфі Дніпра було затоплено 16 тис. га землі на обох берегах. Смуга затоплення довжиною 155,75 км пролягла від Кічкасу до Верхньодніпровська й охопила десять районів Запорізької і Дніпропетровської округ. Під водою опинилося 56 населених пунктів, з яких 14 були затоплені повністю, а 42 — частково.

Питаннями, пов'язаними із відселенням людей, займався спеціально створений відділ відчужень. За відчужене майно переселенцям виплатили 6969 тис. карбованців компенсацій[13].

Перелік затоплених поселень

у Запорізькій області:

Затоплені села на правому березі: Августинівка, Володимирівка, Кічкас, Новоолександрівка, Аврамівка, Федорівка, Чернявське,

на лівому березі: Андріївка, Павло-Кічкас, Михайлівка, Петро-Свистунове, інші, в яких затоплювалися по декілька дворів[14][15].

у Дніпропетровській області:

Затоплені села на правому березі: Військове, Вовніги, Волоське, Лоцманська Кам'янка, Микільське, Ново-Олександрівка, Чернявська, Ямбург;

на лівому березі: Василівка, Вороне, Марьївка, Михайлівка, Олексіївка, Чаплі, інші, в яких затоплювалися по декілька дворів[14][15].

Затоплення Дніпровських порогів

У другій половині літа 1931 року перша стадія затоплення чаші водосховища стала позначатися на Вільному порозі. Наприкінці 1931 року повністю затопило пороги Вільний і Лишній. У 1932 року були затоплені Будилівський, Вовнизький, Ненаситецький і наполовину Лоханський пороги. У 1933 року зникли Лоханський і Сурський, і наполовину був затоплений останній поріг — Кодацький.

Затоплення сіл у 1954—1961

У наступні роки уздовж Дніпра затопили ще кількадесят поселень. Так, під час будівництва Кременчуцької ГЕС у 1954—1961 роках під водами Дніпра опинилося 25 населених пунктів[16].

Див. також

• Київське водосховище
• Задесенці
• Затоплені селища на Дністрі

Примітки

1. Главный строитель Шатуры и ДнепроГЭСа
2. Закладка Днепростроя [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Торгово-промышленная газета. — № 255, 07.11.1927
3. Ковалевский А. А. Днепровская гидроэлектрическая станция. — Москва — Ленинград, «Государственное энергетическое издательство», 1932. — С. 75-76
4. Свіренко Д. О. Дніпровське водосховище (гідробіологічне дослідження). Том 1 // Наукові записки Дніпропетровського Державного університету. Том VII. — Дніпропетровськ, 1938. — с. 113—115
5. Волина Ю. Гости Днепростроя// Огонек, № 28 (328). — Москва, 21.07.1929 — С. 14-15.
6. Матеріали до вивчення виробничих об'єднань [Архівовано 25 грудня 2017 у Wayback Machine.]. — Вип. 1. Дніпровські лоцмани. Збірник Історико-Філологічного Відділу Української Академії Наук. — № 91. — К.. 1929. — 131 с.
7. Білецька В. Рибальство в Дніпрових порогах. — К., 1931. (Передрук у кн.: Андрєєв В., Білівненко С., Бєлов О. та ін. Дніпровські лоцмани: нариси з історії та історіографії [Архівовано 25 грудня 2017 у Wayback Machine.] — Херсон: Вид-во ВНЗ «ХДМІ», 2012. — С. 157—193).
8. Яворницький Д. Дніпрові пороги. Архів оригіналу за 25 грудня 2017. Процитовано 24 грудня 2017.
9. Балицкий Павел. Путеводитель по Днепру и его притокам. — Киев: Издание Днепровского Госпароходства, 1928
10. Д. Бузько, Г. Шкурупій. Старим Дніпром в останній раз. [Архівовано 28 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Нова ґенерація. – 1927. – № 1. – С. 30, 36.
11. Власов О. Ю. До історії розвитку туризму на Запорожжі у зв'язку з будівництвом Дніпрогесу. Архів оригіналу за 10 лютого 2015. Процитовано 10 лютого 2015.
12. Нове життя: п'ять віднайдених шедеврів українського кіноавангарду. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 24 грудня 2017.
13. Хроника Днепростроя. 1930. — № 2. — С. 22-23. Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 22 грудня 2017.
14. Коломенський Д. В. та Александров В. Г. Дніпрельстан. — Харків, «Державне видавництво України», 1930. — C. 13
15. Загибель порогів. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 22 грудня 2017.
16. Затоплена Україна. 25 міст і сіл під водами Дніпра — так вирішила партія. Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 22 грудня 2017.