Женевські протоколи

Женевські протоколи від 4 жовтня 1922 року або Протоколи про відбудову Австрії — міжнародний договір, укладений між Австрійською Республікою та Великою Британією, Францією, Італією і Чехословаччиною в рамках Ліги Націй. Австрія отримала 20-річну позику від Ліги Націй у розмірі 650 мільйонів золотих крон для подолання гіперінфляції після Першої світової війни та запровадження нової валюти — шилінга[1][2]. Протоколи передбачали міжнародні гарантії суверенітету Австрії. В обмін на це країна зобов'язалася зберігати незалежність, зокрема не приєднуватися до Німецького рейху (так звана "аншлюсна заборона").

Умови

Протокол складався з трьох декларацій, виданих в один день.

• У Декларації № 1 сторони-підписанти зобов'язалися не порушувати територіальну та економічну незалежність Австрії[3];
• Декларація № 2 регулювала іноземні позики, які мали бути надані австрійському уряду, і створила Комітет контролю, що складався з інших підписантів, для нагляду за розподілом коштів під час відбудови[4];
• Декларація № 3 надавала австрійському уряду час, необхідний для приведення внутрішнього законодавства у відповідність до Декларації № 2, а також право оскаржувати певні рішення, прийняті Контрольним комітетом[5].

Наслідки

Голландець Альфред Рудольф Циммерманн^[de] взяв на себе контроль над австрійськими державними фінансами як генеральний комісар Ліги Націй. Фіскальними наслідками протоколів стали радикальні заходи жорсткої економії, скорочення державних службовців та суворий контроль за емісією австрійської крони. Учасниками переговорів з австрійської сторони були Ігнац Зайпель та Альберт Менсдорф-Пуї[6]. Спочатку в парламенті не було переважної більшості для ратифікації Женевських протоколів. Вони були підтримані лише Християнськими соціалістами та Великонімецькою партією^[de], але не Соціал-демократами[7]. Тому 26 листопада 1922 року в Федеральному віснику законів Австрійської Республіки^[de] було опубліковано федеральний конституційний закон, який описав «надзвичайні повноваження федерального уряду відповідно до Женевського протоколу № 3»[8]. Це рішення, яке мало суперечливий правовий характер, дозволило впровадити додатковий законодавчий механізм до кінця 1924 року. В рамках цього механізму було сформовано «надзвичайну раду кабінету», яка отримала право ухвалювати постанови, що могли змінювати чинні закони[8].

Завдяки Женевським протоколам західні держави виступили проти австро-німецького митного союзу^[de] 1931 року[9].

Виплати за облігаціями Ліги Націй регулярно здійснювалися як до, так і після аншлюсу з Німецьким рейхом у 1938 році, але були призупинені під час Другої світової війни. Після її завершення Австрія продовжувала виплачувати свої борги до 1980 року[10].

Примітки

1. ÖNB-ALEX - Bundesgesetzblatt 1920-1934. alex.onb.ac.at (нім.). Процитовано 28 листопада 2024.
2. Arnold Suppan, Österreichisches Ost- und Südosteuropa-Institut (Hrsg.): Zwischen Staatsbankrott und Genfer Sanierung: 11. Juni 1921 bis 6. November 1922. Aussenpolitische Dokumente der Republik Österreich 1918-1938, Band 4. Verlag für Geschichte und Politik, Wien 2002, ISBN 3-70280-355-6, S. 8 und 446.
3. Текст декларації № 1: League of Nations Treaty Series, vol. 12, pp. 386-389.
4. Текст декларації № 2: Там само, с. 392-403.
5. Текст декларації № 3: Там само, с. 406-411.
6. A. Breycha-Vauthier: Mensdorff-Pouilly-Dietrichstein Albert Graf. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815–1950 (ÖBL). Vol. 6, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Vienna 1975, ISBN 3-7001-0128-7, p. 224.
7. Arnold Suppan: Jugoslawien und Österreich 1918–1938. Bilaterale Außenpolitik im europäischen Umfeld. Verlag für Geschichte und Politik, Wien 1996, ISBN 3-486-56166-9, S. 171.
8. BGBl Nr. 844 / 1922. alex.onb.ac.at. Процитовано 8 вересня 2024.
9. Die Kabinette Brüning I und II. Band 2 (Edition "Akten der Reichskanzlei, Weimarer Republik"). ISBN: 978-3-486-41822-4 (нім.). Процитовано 8 вересня 2024.
10. Peter Huber: Kredit oder Untergang: Als Österreich vor der Pleite stand. Die Presse vom 14. November 2011.

Джерела

• Lothar Höbelt: „Größter Fehler ist nervös zu werden“. Seipel, der „Bürgerblock“ und die „Genfer Sanierung“ 1922. Böhlau, Wien / Köln 2023 (Schriftenreihe des Forschungsinstituts für politisch-historische Studien der Dr.-Wilfried-Haslauer-Bibliothek, Salzburg; 84), ISBN 978-3-205-21681-0.
• Gottlieb Ladner: Seipel als Überwinder der Staatskrise vom Sommer 1922. Zur Geschichte der Entstehung der Genfer Protokolle vom 4. Oktober 1922. Verlag Stiasny, Wien 1964.
• Helmut Strauss: Die Verträge von Genf und Lausanne in ihrem wirtschaftlichen, politischen und sozialen Umfeld. Diplomarbeit, Wien 1988.

Посилання

• Текст протоколу (англ.)
• Genfer Protokolle (нім.)
• Репортаж New York Times про укладення Протоколу (англ.)