Ескадрені міноносці типу «Навігаторі» (італ.Cacciatorpediniere della Classe Navigatori) — класвійськових кораблів з 12 ескадрених міноносців, що випускалися італійськими суднобудівельними компаніями з 1928 до 1929 року. Названі «Навігаторі» (італ.navigatori — мореплавець) на честь відомих італійських мореплавців. Замовлялися Королівським флотом Італії як лідери ескадрених міноносців у відповідь на новітні французькі лідеритипу «Ягуар» та «Гепард». 1938 році переведені у клас есмінців.
Загалом було побудовано 12 есмінців цього типу, у морських боях та битвах втрачено 11 кораблів, лише «Ніколозо да Рекко» пережив війну і служив у післявоєнний час до 1951 року.
10 вересня1943 року затоплений у Фіуме; піднятий, відновлений та з 14 жовтня 1944 року у ВМС Німеччини, як ТА 44, 17 лютого 1945 потоплений британською авіацією в Трієсті, 27 лютого виключений зі складу флоту, 1949 році списаний на брухт
10 вересня1943 року при спробі прорватися до Іспанії був обстріляний у протоці Боніфаціо німецькою береговою батареєю та уражений атакою з повітря німецьким бомбардувальником; затоплений командою
Особливістю конструкції есмінців типу «Навігаторі» стало ешелонне розташування енергетичної установки, що теоретично мало покращити бойову стійкість корабля. Ще однією особливістю було встановлення 120-мм гармат моделі 1626 року з довжиною ствола у 50 калібрів.
Торпедні апарати теж мали незвичну конструкцію: з трьох труб центральна призначалась для запуску 450-мм, а бокові — 533-мм торпед.
На випробуваннях, які традиційно проводились при неповному завантаженні, есмінці показали рекордні швидкості до 40 вузлів, а «Альвізе да Мосто» — 43,5 вузла. Але в реальних умовах експлуатації швидкість рідко перевищувала 32 вузли.
Експлуатація показала суттєві прорахунки в остійності на етапі розробки. Для їх усунення на початку 1930-х років усі кораблі були модернізовані. В її ході надбудова була знижена на 1 ярус, зменшена висота димових труб та ліквідовані бортові цистерни (замість них для зберігання нафти використовувався міждонний простір). Також на торпедних апаратах зняли центральну 450-мм трубу.
Це трохи покращило ситуацію з остійністю, але залишився інший недолік — погана морехідність кораблів.
Наприкінці 1930-х років кораблі пройшли другу модернізацію, в ході якої ширину корпусу збільшили на 1 м, а носову частину добудували, надавши їй обриси яхти. За рахунок збільшення розмірів корпусу збільшили запас палива до 680 т. Центральну трубу торпедного апарату відновили, але на цей раз вона мала калібр 533 мм, як і бокові.
Збільшення аодотоннажності призвело до зменшення швидкості до 27—28 вузлів.
Цю модернізацію встигли провести лише на 10 кораблях. «Ніколозо да Рекко» та «Антоніотто Узодімаре» залишились немодернізованими.
У 1938 році кораблі були перекласифіковані на ескадрені міноносці. Протягом 1940—1941 років на них було замінене зенітне озброєння. Застарілі 40-мм гармати і 13,2-мм кулемети були замінені на 20-мм автомати «Breda 20/65 Mod. 1935» (різна кількість на різних кораблях).
У 1942 році на есмінцях «Антоніо Пігафетта», «Ніколозо да Рекко», «Ланцеротто Малочелло», «Леоне Панкальдо», «Антоніо да Нолі», «Уголіно Вівальді» та «Ніколо Дзено» був демонтований кормовий торпедний апарат, замість нього встановлений спарений 37-мм зенітний автомат.
Brescia, Maurizio (2012). Mussolini's Navy: A Reference Guide to the Regina Marina 1930–45. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN978-1-59114-544-8.(англ.)
Whitley, M.J. (2000). Destroyers of World War 2: An International Encyclopedia. Cassell Publishing. ISBN1-85409-521-8.(англ.)
Maurizio Brescia, Cacciatorpediniere Classe «Navigatori», Parma, Ermanno Albertelli Editore, 1995, ISBN 88-85909-57-4.(італ.)
Брагадин М. А. Битва за Средиземное море. Взгляд побежденных. — М.: АСТ, 2001. — 624 с. — 8000 экз. — ISBN 5-17-002636-6.(рос.)
Дашьян А. В., Патянин С. В., Митюков Н. В., Барабанов М. С. Флоты Второй мировой. — М.: Яуза, Коллекция, Эксмо, 2009. — 608 с. — 2500 экз. — ISBN 978-5-699-33872-6.(рос.)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
