|
Едвіж Фенек
.jpg) Едвіж Фенек (італ. Edwige Fenech, справжнє прізвище Сфенек (нар. 24 грудня 1948, Аннаба)) — італійська та французька кіноакторка, телеведуча, кіно- та телепродюсер, модель. Відома ролями в еротичних комедіях і фільмах жахів. Зірка італійських еротичних комедій і фільмів в жанрі джалло. БіографіяНародилася 24 грудня 1948 року в місті Аннаба (на той час мало назву Бон) в Алжирі, який на той час був колонією Франції. Її батько був мальтійцем, а мати італійкою родом з міста Акате в провінції Рагуза на Сицилії.[5][6] Після розлучення батьків Едвіж у віці десяти років переїхала з матір'ю у Ніццу. У Франції Едвіж відвідувала середню школу, потім вивчала танці і медицину У віці 15 років Едвіж виграла конкурс краси «Міс Лазурний Берег». У 1965 році 16-річна Едвіж отримала титул «Міс Франція» («Lady France»). Після цього почалася її нетривала кар'єра фотомоделі. Прийшовши в шоу-бізнес, дівчина змінила прізвище, прибравши букву «С», — після цього вона звалася просто «Фенек». Яскраву красуню не могли не помітити на вулиці кіноагенти, і у 19 років Едвіж дебютувала на екрані. Першим її фільмом стала комедія 1967 року «Всі його безумства» режисера Норбера Карбоно, який, вражений її красою, запропонував виконати невелику роль в його фільмі.[7] Сюжет був примітивний і оповідав про своєрідний вітамін, що збуджував сексуальну функцію та буквально зводив з розуму робітниць борделю. Хоча Фенек і знялася всього в одній сцені, публіці було складно не помітити і не запам'ятати розкішну брюнетку. Після свого кінодебюту Фенек ще деякий час продовжувала працювати моделю, знімаючись серед іншого оголеною для журналу «Playman». У 1967 році Фенек взяла участь в конкурсі краси «Міс Франція», який проходив у травні під час Каннського кінофестивалю, на якому виграла. Таким чином Фенек отримала право брати участь в конкурсі краси «Міс Європа» як представниця своєї країни, який проходив в серпні того року, там вона посіла третє місце після Долорес Агусти і Розіо Хурадо.[8] Після участі Фенек в конкурсі «Міс Європа», її помітив італійський кіноагент, який запросив її до Риму для зйомок у фільмі режисера Гвідо Малатести «Самоа — королева джунглів», який вийшов у 1968 році, через що вона разом зі своєю матір'ю переїхала до Італії.[7] Після наступного фільму, «Син Чорного Орла», теж Гвідо Малатести, Фенек у 1968—1971 роках працювала в Німеччині, де вона знялася в тринадцяти фільмах різних жанрів, часто з елементами еротики. Доволі відомою і прибутковою стала екранізація Гюстава Флобера «Мадам Боварі» 1969 року режисера Ганса Шотта-Шрьобінгера, де Фенек зіграла головну героїню. Картина була своєрідною історико-еротичною костюмною драмою. Потім вона знову повернулася до Італії, щоб знятися з акторами Франко Франкі і Чіччо Інграссою у двох фільмах «Дон Франко і Дон Чіччо у рік суперечок» та «Сатириконище» (в якому вона зіграла імператрицю Поппею). З кінця 1960-х и до середини 1970-х років Фенек почала зніматися у модних на той час фільмах жанру трилера («джалло»). Особливо тривалою у цьому жанрі у неї була співпраця з режисером Серджо Мартіно, фільми якого, починаючи з картини «Дивний порок синьйори Ворд» 1970 року, зробили акторку «іконою» еротичного трилера. Фенек зіграла молоду жінку, яка повернулася з чоловіком-дипломатом в рідне місто. Цього ж часу там починається серія дивних вбивств, в яких вона починає підозрювати колишнього коханця. У фільмі багато сцен жорстокості і оголення. У США картину перевидали під назвою «Лезо різника». У трилері 1970 року «П'ять ляльок для серпневого місяця» режисера Маріо Бави Едвіж зіграла жертву маніяка. Потім, у 1972 році, вийшли одразу три фільми з Фенек у жанрі жахів та трилерів — «Що це за дивні краплі крові на тілі Дженніфер?», «Всі відтінки темряви» і «Твоя проблема — замкнена кімната і єдиний ключ у мене», а у 1975 році — «Оголись для вбивці». В кримінальній комедії «Боже, ти справді хрещений батько!» 1973 року режисера Мікеле Лупо вона знімалася разом з Жаном Рошфором. З початку 1970-х років, починаючи, зокрема, з «декамеротичної» серії фільмі режисера Маріано Лауренті, «Убальда, оголена і гаряча» (стрічка стала «культовим» фільмом італійського «кіно-трешу») і «Джованнона «Великі Стегна» з честю збезчещена», протягом понад десяти років Едвіж Фенек була головною героїнею італійських еротичних комедій, серед яких були картини з сюжетами за певними місцями подій — школою, армією, лікарнею та поліцією (жанр «поліціоттеско»). Перші комедії з Фенек за певним місцем подій з'явилися у 1976 році, починаючи з картин «Лікарка з військового шпиталю» і «Поліцейська робить кар'єру» (де вона грала провокаційну жінку-поліцейську з акторами Маріо Каротенуто і Альваро Віталі). Останній фільм цієї серії був знятий у 1981 році. Також у 1976 році акторка з'явилася у комедії «Кузина» режисера Лучо Фульчі. Італійські еротичні комедії з успіхом йшли в Італії, Іспанії, Західній Німеччини і Франції; вже до середини 1970-х років Едвіж Фенек вважалася «королевою» фільмів цього жанру.  Окрім комедій та трилерів, у 1970-ті роки Фенек також знімалася у фільмах інших жанрів, наприклад: у військовому фільмі Умберто Ленці «Велика битва», де вона зіграла роль другого плану (також у фільмі знімалися такі зірки як: Генрі Фонда, Джон Г'юстон, Стейсі Кіч, Орсон Веллс, Джуліано Джемма і Гельмут Бергер); у комедійній фантастиці режисера Стефано Ванціни «Доктор Джекілл і мила пані» 1979 року, за мотивами твору Роберта Стівенсона. Критика прийняла фільм досить прохолодно. Успіх Едвіж Фенек серед чоловічої глядацької аудиторії, яка вважає її справжньою «секс-іконою», зумовлений її фігурою з «пишними» формами та спокусливо-провокаційною поведінкою на екрані, яку режисери якомога більше демонстрували у кожному фільмі. Вона кілька разів позувала оголеною для італійського видання журналу «Playboy». На початку 1980-х років Фенек знімалася в основному у комедіях і кримінальних фільмах. Однією з них стала кримінальна комедія «Ас» 1981 року, де головну роль виконав Адріано Челентано, який грав картяра, що вирушив грати у власну шлюбну ніч. Фенек зіграла роль Сільвії, дружини цього картяра. Останньою головною роллю на великому екрані для Едвіж стала Хелен Мартелл, подружка піаніста у «Привиді смерті» 1988 року. Після появи перших приватних телеканалів, з 1981 року акторка переважно працювала на телебаченні. Фенек брала участь у випусках таких телепередач, як: «Ric і Gian Folies» 1983 року (телешоу транслювалося на каналі Italia 1), «Bene, bravi, bis» 1984 року (акторка виступала разом з Франко Франкі і Чіччо Інграссою, передача також транслювалася на Italia 1 й отримала премію «Telegatto»), і у суботній вечірньо-естрадній трансляції телешоу «Risatissima» 1985 року на Canale 5 (передача також отримала премію «Telegatto», акторка виступала у ній разом з акторами Ліно Банфі і Паоло Вілладжо). У 1985 році Фенек дебютувала на театральній сцені, зігравши у драмі Джузеппе Патроні Гріффі «D'amore si muore» з акторами Массімо Вертмюллером, Фабріціо Бентівольйо і Монікою Скаттіні.[9] Потім вона була ведучою таких телепередач на каналі Rai 1, як: «Sotto le stelle» (1986), «Immagina» (1987—1988), «Carnevale» (1988), «Palcoscenico Italia» (1988), «Sulla cresta dell'onda» (1989), «Un tesoro di capodanno» (31 грудня 1990 року, в об'єднаних мережах Rai). Участь у розважальній передачі «Domenica in» у 1989—90 роках під керівництвом Джанні Бонкомпаньї остаточно затвердила Фенек на телебаченні як телеведучу. Вона була ведучою фестивалю Санремо 1991 року разом з Андреа Оккіпінті, а потім представляла конкурс «Singoli» (1997), також на Rai 1.  У 1990-х роках Едвіж Фенек остаточно перейшла на телебачення. Знімалася в серіалах і навіть стала продюсером — заснувала у 1992 році разом з сином Едвіном продюсерську кінокомпанію «Immagine E Cinema SRL». Першою її продюсерською роботою став телевізійний міні-серіал «Мужність Анни» 1992 року. Серед фільмів, спродюсованих нею, став «Венеційський купець» 2004 року, режисера Майкла Редфорда. У 2007 році вона повернулася до акторської гри, з нею зв'язався американський режисер Квентін Тарантіно, який запронував їй зіграти епізодичну роль у фільмі жахів «Хостелі 2», сиквелу «Хостелу», режисером обидвох був Елай Рот.[10][11] Тарантіно є шанувальником Едвіж: у своєму фільмі «Безславні виродки» він навіть назвав на честь акторки персонаж, якого грає Майк Маєрс, «Едом Фенеком». У 2012 році Фенек знялася в ролі Катерини II в телевізійному міні-серіалі «Капітанська дочка», продюсером якого була вона. Акторка не лише спродюсувала фікшен «Прибуло щастя», що транслювався на каналі Rai 1 з 2015 по 2018 рік, але й зіграла у ньому разом з Клаудіо Сантамарією і Клаудією Пандольфо. Загалом, Фенек продюсувала 25 телесеріалів і мінісеріалів на італійському телебаченні. Фільмографія.jpg) АкторкаКіно
Телебачення
Продюсерка
Театр
Телепрограми
ДубляжЕдвіж Фенек майже завжди дублювали у її фільмах. Нижче приведено перелік італійських акторок, які дублювали Фенек у фільмах:
Бібліографія
Родина та особисте життяУ Едвіж Фенек протягом 11 років були стосунки з режисером і продюсером Лучано Мартіно, відомим в Італії продюсером фільмів «категорії Б». Він доводився братом режисерові Серджо Мартіно. Можливо, якраз тому Едвіж так часто з'являлася у фільмах Серджо. Потім у акторки були стосунки з італійським аристократом та президентом Ferrari Лукою Кордеро ді Монтедземоло, які тривали 18 років. У деяких джерелах повідомляється, що Фенек стала третьою дружиною Монтедземоло. У Едвіж є син на ім'я Едвін Фенек, 1971 року народження, його батьківство часто було предметом обговорень таблоїдів. Спочатку Фенек в інтерв'ю для тижневика Eva Express приписувала батьківство сина акторові Фабіо Тесті, з яким акторка мала інтимні стосунки протягом трьох років, кажучи, що їй хотілося завести дитину, коли відносини з Тесті вже були зіпсовані.[12] Однак пізніше вона неодноразово заперечувала це батьківство, не бажаючи при цьому розкривати особистість батька. Едвіж любить проводити час в колі сім'ї і слухати класичну музику. Випускає власну лінію одягу, улюблений дизайнер — Ренато Балестра. Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
