Діжа

Діжа з віком

Діжа́ (біл. дзяжа́, пол. dzieża) — низька широка дерев'яна посудина (діжка) для приготування тіста на хліб, а також розмовна назва тіста, приготовленого в цій посудині[1]. Робити розчин борошна для виготовлення тіста називалось «учиняти діжу»[1]. Діжу використовували східні і західні слов'яни. Південні слов'яни для цих цілей використовували видовбані ночовки.

Етимологія

Праслов'янське *děža (раніша форма *děz-i̯ā) вважають похідним від пра-і.є. *dhoiĝh-i̯ā і спорідненим з дав.-інд. dḗgdhi, dḗhati («змащує, замазує»), гот. deigan («місити») і daigs («тісто»), нім. Teig («тісто»)[2][3].

Будова

Діжу виготовляли зазвичай з парною (Чернігівщина, Житомирщина) або непарною (Харківщина, Полтавщина) кількістю клепок.

Діжу обов'язково накривали віком — аби не потрапило щось «нечисте».

У культурі

Діжа з віком. Село Куни Великопольського воєводства, Польща, 1960 р.

Символіка, повір'я

• Діжа була символом достатку і благополуччя, оскільки була пов'язана з найсвятішим — хлібом. Існувала побутова «трійця», без якої неможливим був достаток: піч, у якій випікали хліб; стіл, за яким його споживали і діжа, у якій його замішували.
• Діжу ніколи не позичали, вона мала використовуватись тільки у власній домівці, щоб замішаний у ній хліб зберігав святість і силу.
• Діжа завжди мала бути чистою, оскільки вона використовувалась для замішування «найбільшої сили» — хліба.
• У багатьох місцевостях України і Білорусі діжу ставили на столі або лавці «під образами» — у найпочеснішому місці в хаті.
• У переддень великих свят діжу «пра́вили» (шкребли освяченим но­жем і вимивали теплою водою)[4].
• Нову або правлену діжу наливали біля криниці холодною водою і давали напитися корові, що мало забезпечити достаток[4].
• Діжа символізувала сонце (наприклад, у загадці «За лісом-пролісом червона діжа сходить»)[4].

Обряди

Східні і західні слов'яни використовували діжу у різних обрядах, зокрема весільному.

Діжу використовували як оберіг при стихійних лихах. Чехи і серболужичани при пожежі повертали діжу отвором до вогню, «щоб його не роздмухав вітер».

Під час переселення у новий дім східні слов'яни брали з собою діжу з тістом, замішаним у старій хаті.

Прислів'я, мовні звороти

• Як діжа не міситься, то сім'я біситься
• Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести (із записів М. Номиса)

Інше

• «Діжею» називалась кругла заглибина в землі для дитячої гри «Місяць»[5].

Див. також

• Діжка
• Кадіб

Примітки

1. Діжа // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
3. Дежа // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 9 грудня 2016.
4. Жайворонок В. В. Діжа // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 189.
5. Діжа // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела

• Діжа [Архівовано 18 травня 2014 у Wayback Machine.] Про Україну: Символіка: Символи життя: Діжа́
• Діжа Енциклопедичний словник слов'янської міфології(рос.)

Посилання

• Діжа [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 349-351. — 1000 екз.