Діжа́ (біл.дзяжа́, пол.dzieża) — низька широка дерев'яна посудина (діжка) для приготування тіста на хліб, а також розмовна назва тіста, приготовленого в цій посудині[1]. Робити розчин борошна для виготовлення тіста називалось «учиняти діжу»[1]. Діжу використовували східні і західні слов'яни. Південні слов'яни для цих цілей використовували видовбані ночовки.
Праслов'янське*děža (раніша форма *děz-i̯ā) вважають похідним від пра-і.є.*dhoiĝh-i̯ā і спорідненим з дав.-інд.dḗgdhi, dḗhati («змащує, замазує»), гот.deigan («місити») і daigs («тісто»), нім.Teig («тісто»)[2][3].
Діжу обов'язково накривали віком — аби не потрапило щось «нечисте».
У культурі
Символіка, повір'я
Діжа була символом достатку і благополуччя, оскільки була пов'язана з найсвятішим — хлібом. Існувала побутова «трійця», без якої неможливим був достаток: піч, у якій випікали хліб; стіл, за яким його споживали і діжа, у якій його замішували.
Діжу ніколи не позичали, вона мала використовуватись тільки у власній домівці, щоб замішаний у ній хліб зберігав святість і силу.
Діжа завжди мала бути чистою, оскільки вона використовувалась для замішування «найбільшої сили» — хліба.
У багатьох місцевостях України і Білорусі діжу ставили на столі або лавці «під образами» — у найпочеснішому місці в хаті.
У переддень великих свят діжу «пра́вили» (шкребли освяченим ножем і вимивали теплою водою)[4].
Нову або правлену діжу наливали біля криниці холодною водою і давали напитися корові, що мало забезпечити достаток[4].
Діжа символізувала сонце (наприклад, у загадці «За лісом-пролісом червона діжа сходить»)[4].