Дружківка
Дружкі́вка — місто на півночі Донецької області. Входить до Краматорської агломерації Краматорського району. Адміністративний центр Дружківської міської громади. Розташоване на берегах річок Казений та Кривий Торець. Загальна інформаціяМісто Дружківка знаходиться на північно-східних схилах Донецького кряжа біля злиття приток річок Кривого Торця та Казенного Торця, які є правими притоками Сіверського Донця. За однією з легенд, на злитті цих річок стояла козацька вежа, що дала початок заселенню цих земель. ІсторіяПерша згадка про Дружківку датується 1781 роком («Відомості про землі Катеринославського намісництва»). Як розповідає «Исторический обзор православной християнской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени формального открытия её»: «Дружківка — старожитнє запорізьке поселення. В старовинні часи там стояв пікет запорізького козацтва. Після переселення запоріжців в Олешки й після невдалого (для Російської імперії — П. Л.) Прутського походу 1711 року, коли ця місцевість відійшла під турецько-татарську владу, у Дружківці сиділо декілька престарілих запорожців-характерників, харцизів, які були пов'язані з бахмутськими й маяцькими козаками й відстрашували турецько-татарську орду, що з'явилася в цій місцевості. У 1768 і 1769 рр. запорожці дружно відстояли й захистили свою Дружківку від усіх нападів і наскоків агарянських (тобто татарських).» За однією з легенд, засновником міста був козак Дружко, який заснував на території Олексієво-Дружківки козацький пост приблизно в першій половині сімнадцятого століття. Раніше на цьому місці було робітниче селище, яке виникло в 70-х pp. XIX ст. при станції Дружківка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Назвали станцію так само, як і село, розташоване за 6 км (нині селище міського типу Олексієво-Дружківка). Ще в 1892-му році тут стояли лише станційні будинки. Єдиним промисловим підприємством була невелика цукроварня графа Борисова, збудована в 1873 році. У 1893 році Донецьке товариство залізоробного та сталеливарного виробництва, засноване французькими капіталістами, розпочало тут будівництво чавуноливарного та сталеливарного заводів. Першу домну було задуто в травні 1894 року. Уже наступного року завод виробив понад 2 млн пудів чавуну. А в 1901—1904 pp. середньорічна продуктивність його досягнула 6,5 млн пудів. У перші роки на заводі випускали лише бесемерівський метал. З 1899 року розпочалось виробництво мартенівського металу, яке, однак, не стало основним. Головною продукцією заводу були рейки. В 1895 році тут працювало 1419 осіб, а 1904 року — 2908. Успіхи Донецького товариства привабили до Дружківки бельгійських промисловців. Навесні 1898 року вони створили Торецьке сталеливарне І механічне анонімне товариство, яке збудувало на території колишньої Дружківської цукроварні Торецький сталеливарний і механічний завод, що виробляв обладнання для залізниці: сталеві, чавунні та бронзові відливки, вагони, колісні скати, ресори та пружини для вагонів, вагонетки, стрілочні переводи. Перші визвольні змагання на ДонбасіПісля того, як стало відомо про лютневий переворот, у Дружківці було створено громадський комітет, видним членом комітету був купець Гераскін.[2] 8 березня 1917 в місті меншовики утворили Раду, до якої входили 132 особи. У раді було створено 8 комісій із чітко визначеними функціями (міліційна, продовольча, культурницька, залізнична тощо). У дружківських комісіях брали участь особи, які не мали жодного стосунку до Ради, як, наприклад, священик Гонтаревський, що працював в культ-комісії та керував навіть спорудженням нової школи.[3] 19 вересня 1917 відбулося об'єднання всіх с.-д.груп (меншовиків-оборонців та інтернаціоналістів, Бунду й латиських есдеків), що охоплювали загалом 1200 членів партії. Блок обрав єдиний партійний центр і мав намір організовано виступити на виборах у волосне земство й місцеве самоврядування.[4] Радянські часиУ ході Радянсько-української війни в грудні 1918 р. Дружківка опиняється під контролем більшовицьких банд. 31 травня 1919 р. вона на короткий час була відвойована силами денікінців, проте 27 грудня 1919 року місто остаточно опинилося під владою більшовиків[5]. У роки перших п'ятирічок побудовані найбільший в СРСР метизний завод (1929), електростанція, нові цехи на металургійному заводі. Великим підприємством вугільного машинобудування став після реконструкції Торецький завод імені Ворошилова (до 1941 році тут працювало 5602 особи). У 1938 році Дружківка отримала статус міста (у 1939–40 рр. місто обласного підпорядкування[6]). До 1939 р. в ній проживало 32 тис. осіб, житловий фонд порівняно з 1913 роком збільшився у три рази. Працювали лікарня й 4 фельдшерських пункти, 8 загальноосвітніх шкіл, робітфак, вечірнє відділення машинобудівного технікуму, кінотеатр, два клуби, стадіон. У ході німецько-радянської війни місто захопили німецькі війська 22 жовтня 1941 року. З міста евакуювали машинобудівний завод (до м. Олександрівськ на Уралі) та метизний завод (на Кузбас). Німцями закатовано 1130 й відправлено до Німеччини 1214 осіб. 6 лютого місто захопили війська Південно-Західного фронту в ході Ворошиловградської операції[7] Незалежний період12 вересня 2008 року напередодні Дня міста було відкрито пам'ятник козакові біля міської ради. Ескізний проект пам'ятника розробив дружківський художник Віктор Федоренко, а втілив у життя задум художника скульптор Юрій Тотуз. Навесні 2014 Дружківка постраждала від зазіхань з боку терористичної організації «Донецька народна республіка». Так, 12 квітня повідомлялося про захоплення сепаратистами будівлі районної адміністрації[8]. 10 травня на одному з блокпостів на виїзді зі Дружківки терористами було застрелено священика храму Святого Дмитра Донського УПЦ МП у Дружківці Павла Жученка; у нього було випущено 8 куль[9]. Водночас, на відміну від сусідніх міст — Слов'янська та Краматорська, Дружківка уникла бойових зіткнень завдяки високій самоорганізації місцевих активістів[10] 5 липня 2014 року місто було звільнене від проросійських терористів силами Національної гвардії України та регулярними військами. З пізньої осені 2014 року в місті дислокується 81-а десантно-штурмова бригада. Російсько-українська війна9 липня 2022 року російські військові п'ятьма ракетами обстріляли закритий торговий центр і коледж у Дружківці[11]. 17 серпня 2022 року російські військові обстріляли у Дружківці 10 житлових будинків[12]. 30 серпня 2022 року російські військові обстріляли у Дружківці пожежно-рятувальну частину[13], дві школи, палац спорту та палац культури[14]. Надвечір 2 січня 2023 року російські загарбники завдали двох ракетних ударів по Дружківці та зруйнували льодову арену «Альтаїр». Одна ракета впала у Дружківці, а друга — в Яковлівці. Відомо про двох поранених[15][16]. Внаслідок удару окрім арени було пошкоджено будівлі МАН, автовокзал, церкву, житловий будинок та господарчі споруди. Удар по арені, при цьому, потрапив на кадри прямого етеру французького телеканалу[17]. 5 лютого 2023 року окупаційні війська РФ з використанням зенітно-ракетного комплексу С-300 вкотре здійснили обстріл м. Дружківки. Ракети влучили у багатоповерховий будинок. Зруйновано один під’їзд, вибиті вікна, пошкоджено покрівлю будинку. Внаслідок обстрілу п’ятеро громадян (троє чоловіків та двоє жінок) отримали поранення різної міри важкості.[18] Адміністративний поділДружківській міській раді підпорядковані такі населені пункти[19]:
НаселенняНаселення Дружківки на 1 червня 2017 року — 67 772 осіб[20]. За даними перепису 2001 року населення міста становило 64641 особу, із них 28,36 % зазначили рідною мову українську, 70,27 % — російську, 0,46 % — вірменську та грецьку, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — румунську, 0,01 % — німецьку, гагаузьку та циганську, а також болгарську, польську, єврейську та грецьку мови[21] Національний складНаціональний склад населення за переписом 2001 року[22]
Мовний складРідна мова населення за даними перепису 2001 року[23]:
ТранспортЕлектротранспортТрамвайУ Дружківці електротранспорт експлуатує «КП Дружківка АвтоЕлектроТранс», яке частково перебуває на забезпеченні Дружківської міської ради. З 2015 року трамвайний парк міста активно оновлюється. У комунальне підприємство за 3 роки було передано 9 вагонів TatraT3SU і TatraT3SUCS, привезених з Чехії та Харкова.[джерело?] Всі вагони перед приїздом до міста пройшли капітальний ремонт у Харкові. Станом на 1 січня 2019 року вихід трамваїв на лінію становить 4-8 вагонів. Працює 3 регулярних маршрути (1, 2 і 4), а також маршрут «Нічний» на всіх маршрутах міста. АвтобусиМіські та приміськіУ Дружківці курсує 21 міський[24], 14 приміських та 3 міжміських (крім маршрутів, що проходять через місто по трасі, не заїжджаючи в нього) автобусних маршрутів. На маршрутах працюють автобуси типу БАЗ і РУТА. Середній інтервал руху всіх автобусів становить 15-20 хвилин, а у деяких - менше 5 хвилин. Очікування на зупинці може досягати 20-30 хвилин, якщо маршрут не дуже популярний. Автовокзал та дві центральні площі зв'язані маршрутом із найменшим часом очікування. МіжміськіДо Дружківки курсують маршрути з Краматорська, Костянтинівки, Слов'янська та Добропілля. Дружківський перевізник контролює лише маршрут до Костянтинівки. АвтовокзалДружківський автовокзал було оновлено в 2007 році. Він не має абсолютно ніякого значення. Рейси з міста до автовокзалу не їздять, а автобуси далекого спрямування зупиняються біля «ГО МАН». ЗалізницяЗалізничну станцію «Дружківка» побудовано у 1870 році. Напрямок потягів: Слов'янськ, Лозова, Харків, Полтава, Суми, Конотоп, Київ, Коростень, Козятин, Жмеринка, Хмельницький. ЕкономікаДружківка — багатогалузеве місто, у ньому працюють понад 500 підприємств малого та середнього бізнесу, близько 10 великих промислових об'єктів. Чільну роль в економіці займають машинобудівна і гірничодобувна галузі. До міста прилягають землі, багаті запасами унікальних вогнетривких глин, які користуються підвищеним попитом закордонних виробників.
Обсяг реалізованої продукції за 6 місяців 2009 склав 597 млн грн. Найбільша питома вага (40 %) припадає на машинобудівний завод, 18 % — завод металевих виробів, 12 % — «Грета». А в загальному обсязі реалізованої продукції області питома вага Дружківки становить 1,1 % ФінансиУ 2008 році бюджет міста становив 48 млн грн, зокрема: на освіту — 32 млн грн, охорону здоров'я — 26,4 млн грн, соціальний захист — 35,7 млн грн, культуру — 3,07 млн грн, житлово-комунальне господарство — 2,37 млн грн, управління — 8,56 млн грн. Основне джерело надходжень до бюджету — податок на доходи фізичних осіб. Він становить більше, ніж 80% бюджету міста. У 2020 році бюджет міста зріс до 402,7 млн грн, основне джерело — це податкові надходження (58,7% від бюджету; 76,48% з них — це податок на доходи фізичних осіб)[25]. Соціальна сфера2 червня 2019 року в Дружківці відкрився соціальний офіс. Тут можна отримати довідки комунальних організацій, субсидію і путівку на оздоровлення. З 2014-го року в місті почала виникати низка соціальних ініціатив. Серед них: «Халва хаб», ГО «Нова Дружківка», ГО «Україна можливостей», ініціативний рух «Громадський патруль».[26] У місті функціонує Дружківська школа-інтернат для дітей з особливими потребами. На початку березня 2015 року частина дітей переїхала в Петриківський обласний комунальний дитячий будинок-інтернат, що розташований у с. Петриків біля Тернополя[27]. Місцевості містаБагатоповерхова забудова
Приватна забудова
Головні вулиціВулиця Богдана Хмельницького, Вулиця Олекси Тихого, Вулиця Соборна, Вулиця Східна, Вулиця Машинобудівників, Вулиця Олега Кошевського, Вулиця Свободи, Вулиця Козацька, Вулиця Миколи Міхновського, Вулиця Дружби, Вулиця Педагогічна, Вулиця Лісова, Вулиця Депутатська, Вулиця Космонавтів, Вулиця Новосадова, Вулиця Джерельна, Вулиця Енгельса, Вулиця Сонячна, Вулиця Курчатова. Визначні місця
Відомі людиНародилися
Почесні громадяни
Проживали
Місто-побратимДив. такожПосиланняСайти про Дружківку Фотографії
Туристичний путівник Дружківкою: як доїхати, де зупинитися, як розважатися у місті Примітки
Література і джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia