Дихання Чейна — Стокса
Дихання Че́йна — Сто́кса — патологічний тип дихання, при якому поверхневі й рідкі дихальні рухи поступово частішають і поглиблюються, а досягнувши максимуму на п'ятий — сьомий вдих, починають слабшати й стають рідшими, після чого настає пауза. Цикл дихання повторюється в тій же послідовності і переходить в чергову дихальну паузу. Цей тип дихання отримав свою назву на честь британських лікарів Джона Чейна (роки життя 1777—1836) та Вільяма Стокса (1804—1878), які вперше описали його в XIX столітті.[1][2] ПатогенезУ більшості випадків дихання Чейна — Стокса є симптомом гіпоксії головного мозку і виникає при:
Також дихання Чейна — Стокса можна спостерігати в здорових людей на значній висоті (особливо під час сну), у недоношених дітей, що, очевидно, пов'язано з недосконалістю нервових центрів. Внаслідок гіпоксії пригнічується робота дихального центра в довгастому мозку. Припинення дихання призводить до різкого зростання в крові концентрації СО2 й посилення подразнення хеморецепторів, які збуджують дихальний центр й призводить до відновлення дихання. Відновлення дихання зменшує в крові концентрацію СО2, що послаблює подразнення хеморецепторів і як наслідок дихальний центр знову пригнічується, доки концентрація СО2 не зросте. Інші патологічні типи диханняПримітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia