Гі́ртів зако́н (також «зако́н Гі́рта — Ілліча́-Сві́тича») — акцентуаційний закон у балто-слов'янських мовах, що його 1895 року відкрив Г. Гірт. Визначення закону видозмінювали Г. Педерсен, Й.Ю. Міккола[en] (1913), Т. Лер-Сплавінський (1928), Дж. Бонфанте, В. А. Дибо (1961), але суть його остаточно сформулював В. М. Ілліч-Світич, а саме: наголос у слові відтягувався ліворуч, якщо після голосівки складу, на який пересувається наголос, відразу був ларингал. Як наслідок, нова наголошена голосівка подовжувалася.
Закон можна сконвертувати так[1]: хНхˡ > x̄ˡх, де Н — ларингал, х — звичайна голосівка, x̄ — довга, x̄ˡ /хˡ — наголошена.
Історія
Приклади
Перший перелік слів, де діяв Гіртів закон, склав сам Г. Гірт, згодом його доповнили Й. Ю. Міккола й Т. Лер-Сплавінський[2]:
↑ абKortlandt, Frederik (1975). Slavic accentuation. A Study in Relative Chronology [Слов'янська акцентуація. Навчання у відносній хронології] (PDF) (Англійською) . Lisse / Netherlands: The Peter de Ridder Press. с. 2—4. Архів оригіналу(PDF) за 16 березня 2016. Процитовано 9 березня 2018.
↑Rasmussen, Jens (1999). Selected Papers on Indo-European Linguistic: With a Selection on Comparative Eskimo Linguistics (Англійською) . Copenhagen: Museum Tusculanum Press. с. 172.