|
Закон Меє Зако́н Меє́ — фонетичний закон у праслов'янській мові, що його відкрив А. Меє. Суть закону полягає в тім, що середньопіднебінні в словах із сибілянтом не зазнавали дії сатемізації, отже, був відсутній перехід *k̂ → *s і *ĝʰ, *ĝ → *z. Залишившись середньопіднебінними, смичні приголосні наразі представлені як [k] i [g] (→ укр. [h]). Закон не діяв у балтійських мовах[1].
Винятком є корені зі сполукою *k̂s або такі, де діяв Педерсенів закон:
А. Меє наводить лише один виняток із закону: пра-і.є. *suk̂- → прасл. *sъsǫ →… укр. ссу, яке він зіставляє з лат. sūgo, гот. sugan, давн.в-нім. sūgan. Як сам учений зазначає, за своїм характером це слово не може служити для встановлення фонетичних відповідностей, тобто було «дитячою лексикою». ЕСУМ виводить прасл. *sъsati як звуконаслідувальне й без [k̂][2]. Сучасний етимологічний словник слов'янських мов дає тільки один можливий виняток із закону Меє: пра-і.є. *k̂ṛh₂s-en- → прасл. *sьršenь →… укр. шершень. Якщо ж правило Меє діяло до Педерсенового закону, то цей приклад — справді виняток, а якщо спочатку діяв Педерсенів закон, тоді [x] не був перепоною для переходу *k̂ → *s[1]. З огляду на відсутність сатемізації в слові *gǫsь його нерідко подають як запозичення до праслов'янської з германських мов, ігноруючи при цьому закон Меє[3][1]. Джерела
Примітки
|