|
Гринішак Олекса Матвійович
Оле́кса Матві́йович Гриніша́к (Лесь Гринішак, 13 березня 1895, Надвірна, Надвірнянський повіт, Станіславівський округ, Королівство Галіції та Лодомерії, Австро-Угорщина— 1923, [1]) — український диригент, співак[2], театральний і громадський діяч, вояк Українських січових стрільців, хорунжий УСС. Брат Миколи Гринішака. ЖиттєписНародився 13 березня 1895 року в Надвірній на Прикарпатті в родині Матвія Гринішака. Навчався у надвірнянській шестирічній народній школі для хлопців, закінчив гімназійні курси при бібліотеці «Просвіти». Потім вступив до станіславської гімназії, яку закінчив у 1913р.[1] Восени 1913 р. на загальних зборах повітового товариства «Сокіл» у м. Надвірна, де затвердили склад старшини: голова – Микола Андрійович, Валер`ян Банах, Юрій Срібний, а читарем було обрано Олексу Гринішака. Добровольцем вступив у серпні 1914 року до легіону УСС. З метою посилення почуття національної гідності і патріотизму в легіоні УСС створили мистецькі структури (хори, духовий оркестр і театр). У 1916 р. Лесь Гринішак став учасником струнного квартету, очолив стрілецький хор під керівництвом. При духовому оркестрі УСС був створений камерний ансамбль у складі стрільців-музик Антіна Баландюка, Ярослава Барнича, Михайла Гайворонського, Романа Лесика і Леся Гринішака. Стрілецькі хори та оркестри під керівництвом Леся Гринішака і Михайла Гайворонського виступали у багатьох містах України, зокрема в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці. Після створення Української Галицької Армії засновано фронтовий театр, який очолив Лесь Гринішак, керівником трупи – Гната Юру, а завідувачем літературно-репертуарної частини – Юрія Шкрумеляка. Театр отримав назву «Новий львівський театр». У травні 1920 р. частина членів акторської трупи потрапила у польський полон, а відтак до концтабору Ялівець. Невдовзі їх було звільнено і вони повернулися до Львова, де започаткували Український незалежний театр. Тим часом інші учасники трупи, перейшовши разом із частиною УГА на бік Червоної Армії, залишилися в радянській Україні. Серед них, крім Г. Юри, який заснував театр у Вінниці, Леся Курбаса й Михайла Крушельницького, котрі вступили до театру Садовського, а відтак перший створив знаменитий харківський «Березіль», Гринішак — він осів в Черкасах, де організував свій театр. А у лютому 1922 виступала в селі Білозір'я, де з харчуванням на той час було набагато краще, ніж у місті, але і там до акторів поставились не зовсім гостинно. Все ж після повернення до Черкас актори почали за організацію шкільних гуртків отримувати плату частково натурою: кожний інструктор діставав три пуди (48 кілограмів) борошна.[3][4] Більш пізня інформація про долю Катрі Пилипенко, її чоловіка Леся Гринішака і їх дитини доки невідома. Особисте життяПроживав у Надвірній на вулиці Станіславівській (Третього Мая), сучасна назва - Мазепи. Брат Микола працював соціатором (діловодом) в адвоката М. Миколайчука в Надвірній. У роки Другої світової війни воював у польському полку під командуванням Андернса. Сестра Анна (у шлюбі Григораш) працювала вчителькою молодших класів у Надвірнянській восьмирічній школі. Дружина - Катря Пилипенко. Пам'ятьМихайло Гайворонський у жовтні 1934 року написав музику до п'єси Дмитра Николишина «Синя квітка», присвятивши її світлій пам'яті Леся Гринішака.[5] 12 вересня 2014 року в рамках заходів щодо відзначення 100-річчя створення легіону Українських січових стрільців в м. Надвірна відбулось відкриття меморіальної дошки Леся Гринішака, яку встановлено на фронтоні будинку «Просвіти» на вулиці Мазепи, 36. За рішенням Надвірнянської міської ради було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна».[6] Примітки
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
