Войцех Дідушицький

Не плутати з артистом Войцехом Дідушицьким.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дідушицький.

Войцех Дідушицький
Wojciech Dzieduszycki
Войцех Дідушицький
Народився	13 липня 1848(1848-07-13) Єзупіль
Помер	23 березня 1909(1909-03-23) (60 років) Відень
Поховання	гробівець в Єзуполі
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Діяльність	землевласник політик мистецтвознавець археолог
Alma mater	Віденський університет
Знання мов	польська[1]
Членство	Академія знань
Посада	посол до Галицького сейму^[d], член Палати Цислейтанії^d[2] і міністр[2]
Партія	Польський клуб^d
Рід	Дідушицькі
Батько	Władysław Dzieduszycki^d
Діти	Jakub Władysław Dzieduszycki^d
Нагороди	Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Медіафайли у Вікісховищі

|Фото=

Во́йцех Дідуши́цький (пол. Wojciech Dzieduszycki, 13 липня 1848, Єзупіль — 23 березня 1909, Відень) — австрійський граф, польський політичний діяч, археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець, драматург, містик-спіритуаліст українського (русинського) походження. Прихильник порозуміння з українцями, потім — лідер «подоляків».[3][4] Нагороджений Орденом Залізної Корони І класу (1907)[5].

Життєпис

Батьки — граф Владислав Дідушицький (1821—1866) і графиня Антоніна Мазаракі (пом. 1880). Походив з давнього українського (але спольщеного в 17-18 ст. ст.) роду Дідушів^[джерело?], які за легендою походили від племінниці короля Данила — дочки його брата Василька Романовича. Дідушицькі — типові представники тодішньої галицької аристократії.

Спочатку навчався вдома, після смерті батька — в Терезіанумі (елітарна лицарська школа, заснована у XVIII ст. у Відні імператрицею Марією Терезією). Згодом вивчав право та філософію у Віденському університеті. У віці 23 років здобув докторат із філософії (1871). Володів новогрецькою, латинською, англійською, німецькою, французькою мовами.

Політичну кар'єру почав як член Виділу повітової ради в Тлумачі (1873). У 1883—1886 роках підтримував спроби Адама Сапеги боротися зі станьчиками, але в 1889 сприяв укладенню так званої «шляхетської унії». Як член освітньої комісії Галицького крайового сейму підтримував пропозиції Юліяна Романчука, був прихильником співпраці з русинами (українцями).

Як громадсько-політичний діяч і науковець шукав шляхів до порозуміння з українцями. Його єдина п'єса «Богдан Хмельницький» (1873 року її поставив театр Смуховського у Львові) була засуджена польською «патріотичною» критикою[3]. У численних виступах і статтях розглядав різні аспекти польсько-українських відносин. Пізніше погляди В. Дідушицького змінювалися, і він перетворився на провідника українофобського угруповання «подоляків».

Для української культури Войцех Дідушицький є надзвичайно важливий тим, що він відкрив 1880 року для широкої публіки та популяризував славнозвісний Богородчанський іконостас — шедевр українського іконопису кінця 17 — початку 18 століть, створений ієромонахом Йовом Кондзелевичем. Також був ініціатором реставрації іконостаса та долучення його до пам'яток державного значення (на З'їзді польських і руських археологів 10 вересня 1888).

Помер у Відні від серцевого приступу; похований у гробівці родини Дідушицьких в Єзуполі, поблизу костелу домініканів. У Львівському катедральному костелі в одній із стін вмуровано пам'ятну плиту, присвячену В. Дідушицькому та його дружині Северині (уродженка Сидорівки).

Львів, катедра, пам'ятна плита В.Дідушицькому та його дружині Северині

Політичні та громадські посади

• Посол до Райхсрату (1879—1885, 1895—1909; віце-президент «Польського кола» у 1895—1899, 1900—1904, 1907—1909; президент «Польського кола» у 1904—1906)
• Посол Галицького крайового сейму (1887—1909)
• Міністр Галичини (1906—1907)
• Професор етики, естетики, історії й філософії Львівського університету з 1897
• Голова Крайового археологічного товариства у Львові (1881—1892)
• Заступник голови «Польської Матиці» (1888—1895)
• Член Крайової шкільної ради (1895—1904)
• Член центральної комісії у Відні із вивчення і збереження історичних і мистецьких пам'яток
• Головний консерватор Галичини
• Таємний радник імператорського двору з 1898

Літературні та дослідницькі праці

• Studja estetyczne. Т. 2. 1881.
• Odezwa Wydziału Towarzystwa Archeologicznego we Lwowie // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1. Lwów, 1882.
• Budowanie drewniane na Rusi // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1.Lwów, 1882.
• Katalog wystawy Archeologicznej i Etnograficznej we Lwowie 1885 rok. Lwów, 1885.
• Listy ze wsi. Lwów, 1889.
• Listy o wychowaniu. Lwów, 1892.
• Przedmowa. Pogląd na dzieje sztuki na Rusi // Wystawa Archeologiczna Polsko-Ruska urządzona we Lwowie w roku 1885. Lwów, 1885.
• Studja estetyczne. Т.1. Lwów, 1878.
• Ikonostas Bohorodczański. Lwów, 1886.
• Rzecz o uczuciach ludzkich. Lwów, 1902.
• Roztrząsania filozoficzne o podstawach pewności ludzkiej. Lwów, 1892.
• Ateny. 1878.
• Historia malarstwa we Włoszech. Lwów, 1892.
• Bohdan Chmielnicki (wyst. 1873)
• Król Bolesław II (1893)
• Książę Henryk (1896)
• Władysław (1872)
• Aurelian (1879)
• Anioł (1892)
• Historię malarstwa we Włoszech (1892)
• O wiedzy ludzkiej (1896)
• Dokąd nam iść wypada (1910)
• Historia filozofii (1914)

Сім'я

Дружина — Северина Дідушицька (1852—1925). Діти:

• Ян Владислав Дідушицький (1875—1940)
• Антоніна

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Wer ist Wer
   d:Track:Q21857797
3. Чорновол І. П. Дідушицький (Dzieduszycki) Войцех [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 400.
4. Аркуша О. Подоляки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 310—311. — ISBN 978-966-00-1142-7.
5. Telegramy Kuriera Lwowskiego. Ordery [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.] // Kurier Lwowski. — 1907. — № 46. — S. 4. (пол.)

Джерела

• Булик Н. Археологічні осередки Львова (1875—1914): Наукові пошуки та польові здобутки // Археологічні дослідження Львівського університету. — Львів, 2008. — Вип. 11. — С. 209—237.
• Дзєдушицький // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
• Кутернога І. вар'ят з міністерським портфелем^[недоступне посилання з червня 2019] // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2004. — Ч. 36. — (Галичина — країна людей).
• Плекан Ю. УКРАЇНСЬКО-польсько-австрійські відносини наприкінці ХІХ — на початку XX ст. [Архівовано 21 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск XV. — С. 48—53.
• Руденко О. Естетичні погляди на сакральне мистецтво В. Дідушицького // Вісник Львівського університету. Філософські науки. — Львів, 2004. — Випуск 6. — С. 165—172.
• Чорновол І. П. Дідушицький (Dzieduszycki) Войцех [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 400. — ISBN 966-00-0405-2.
• Чорновол І. Enfant terrible. Граф Войцех Дідушицький // Львівська газета. — 2005. — № 48 (614).
• Шольґіня В. Граф Войтек (Войцех Дідушицький) [Архівовано 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.] // Ї. — 2008. — Ч. 52. — (Польський усесвіт Галичини).
• Kieniewicz S. Dzieduszycki Wojciech (1848—1909) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1948. — T. VI. — S. 126—128. (пол.)

Посилання

• Wojciech hr. Dzieduszycki z Dzieduszyc h. Sas (ID: 5.396.385) [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)