|
Водяні горіхи звичайні
 Водяні горіхи звичайні[1] (Trapa natans L.) — рослина родини плакунових. Реліктовий (третинний) вид. Вид занесений до Червоної книги України. Формація водяного горіху занесена до Зеленої книги України. Морфологічна характеристика  Однорічна трав'яниста водяна рослина. СтеблоСтебло підводне, довге (40 — 150 см). ЛистяЛистки (завдовжки 3 — 4 см, завширшки 3 — 4,5 см) плаваючі, широкоромбічні, подібні за формою на листя берези, зі споду вздовж жилок опушені, зібрані у розетку. Ніжки завдовжки 3 — 10 см, циліндричні або з довгасто-еліптичним здуттям біля листової пластинки. Ніжки мають потовщення-здуття з бульбашками повітря, що слугують поплавками. Завдяки їм розетка листя утримується на поверхні води. КвітиКвіти з'являються у пазухах листя у липні-серпні (за іншими даними — в кінці травня[2]), утримуються під водою. На поверхні з'являються лише вранці або ввечері. Запилення квітів може відбуватися і під водою в закритих квітках. Під водою на вигнутій квітконіжці утворюється з зав'язі твердий плід — горіх завдовжки 2 і навіть 5 сантиметрів, з чотирма, а у деяких видів з трьома або двома загнутими ріжками, що нагадують якір[2]. Тому в деяких місцевостях рослину і прозвали: «чортів горіх», «рогатий горіх», «рогульник», «водяний каштан», «водяний горіх»[2]. ПлодиРозмножується плодами. Плоди (діаметр 6—10 мм) з твердою оболонкою, чотирирогі (є різновид дворогих). Плодоносить у серпні — вересні. Одна рослина здатна дати 10-15 горішків. Тверда оболонка горішків є перешкодою для поїдання плодів водяними пацюками, качками чи рибою. Аби утримати розетку листя та важкі горіхи, здуття рослини та бульбашки повітря в них збільшуються восени. Перші морози восени припиняють вегетацію, рослини гинуть, горішки падають на дно, а листя та стовбур згнивають. Горіхи досить важкі, швидко тонуть і не здатні переноситися водою. Колись у перенесенні горішків брали участь великі ссавці — під час водопою вони заходили у воду, а горішки чіплялися до хутра тварин. Наступний водопій на новому місці — і горіхи потрапляли на нове місце. У зв'язку зі значним знищенням великих ссавців людиною під час полювань, цей спосіб розповсюдження рослин зараз не працює. Коли з квіток починають розвиватися важкі горіхи, у листових ніжок збільшуються повітряні порожнини, які утримують на поверхні води рослину зі звислими до води горіхами. Коли до осені горіхи дозрівають, «канатик» від «якоря» не в змозі утримати при хвилях рослину — горіх зривається зі свого якоря і пливе по воді. Пізно восени листя і стебло рослини згнивають, а горіхи падають на дно, проникаючи в нього своїми ріжками. Весною горіх починає проростати, але не так, як насіння всіх рослин. У рослини виростає спочатку не корінь, а довга, як канат, сім'ядоля; і з неї розвивається стебло, а потім корінь. І корінь спочатку піднімається вгору, а потім опускається вниз, роблячи дугу. Довгий час утримує зачеплений за дно плід-якір цілу рослину, яка виросла з нього, котру і течія води не в силах відірвати і понести.[2] Горішки у воді зберігають здатність до проростання впродовж 40 років. Навесні проростання відбувається не у всіх, а лише у частини плодів, що є природним механізмом збереження виду. Поширення ._%D0%A5%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8F.jpg)  В Україні нині зустрічається лише в деяких заплавних водоймах долини Прип'яті та Дніпра, а також гирла Дунаю.[3] У світіУ Росії горіх також має назву «чилім»[2]. У Краснодарському краї продавали чилім на ринках цілими мішками і возами. У Горьківській області на річці Алатир чиліма дуже багато[2]. Близько Мурома, біля Оки, є ціле озеро, назване «Горіховим», заросле чилімом, з якого протягом літа збирали до 150 тонн водяних горіхів[2]. Новим ареалом водяного горіху стали прісноводні водойми Східної Америки та Австралії. До Східної Америки водяний горіх завезли випадково, де він добре прижився. За висновками науковців, водяний горіх колись був і в Америці, але потім (під час останнього льодовикового періоду) зник. У посушливій Австралії водяний горіх став екологічною катастрофою. Теплі водойми та відсутність природних ворогів сприяли швидкому розповсюдженню горіха і той вкриває усю поверхню прісноводних водойм. Водяний горіх вирощують на острові Шрі Ланка, в Японії, Китаї і на півдні Африки, до гирла річки Замбезі[2]. У Китаї та Індії рослину вирощують на болотах[2]. Назва озера Ньяса (Південно-Східна Африка) означає: «житло водяного каштана»[2]. Місця зростанняПрісноводні непроточні або малопроточні водойми, заводі річок, на глибині до 4,5 м (хоча типова довжина стебла 2 — 2,5 м). Нерідко є домінантом угруповань водяної рослинності. Є індикатором евтрофних слабопроточних водойм[4]. ЧисельністьТрапляється спорадично. Популяції численні. Причини зміни чисельності: меліоративні роботи, пересихання чи засолення водойм, забруднення водойм, знищення рослин під час збору плодів. У водосховищах дніпровського каскаду відбувається значний розвиток заростей цього виду[4]. Заходи охорониОхороняється в природних заповідниках та заказниках. Необхідно створити нові заказники (зокрема, на Поліссі), контролювати стан популяцій.
ЗастосуванняВикористання в ландшафтній архітектурі Водяний горіх — одна з бажаних рослин для декоративних ставків та штучних озер. Горіхи або кидають на дно, або садять в невеликі горщики з мулом. Горщики ставлять на дно на відстані 5-15 см від поверхні на бік, що добре прогрівається сонцем. Коли температура води досягне позначки 25-27 градусів за Цельсієм, горішки проростуть. Тепер їх переносять на глибину 80-150 см. Не слід боятися перенесень, бо рослина не має коренів і добре переносить зміну місця розташування. Для додатковою фіксації рослин на необхідному місці до стовбура можна прилагодити камінь — котву (якір). Рослина добре підходить для мілких прісних водойм, але не у всіх дає горішки. У харчуванні Розламавши тверду шкаралупу горіха, всередині знаходять велике біле ядро. Водяний горіх дуже смачний і поживний: у ньому міститься до 3 відсотків жиру, 24 відсотка білка і 55 відсотків крохмалю. Його їдять сирим, звареним у солоній воді або запеченим у жарі, як картоплю.[2] Горіх розмелюють на крупу та борошно. Козаки споживали його в їжу. У згадках мандрівників описують спосіб заготівлі горіхів, що знаходяться на річковому дні. Закидалася у воду повстина і горіхи чіплялися до неї.[5] Цікаві факти
В Індії.jpg)  В Індії, зокрема в Кашмірі, до 40 000 чоловік протягом 5 місяців на рік харчуються водяними горіхами. У неврожайні роки під час голоду горіхи рятували життя не одній тисячі індусів. Їх вживають і як ліки при дизентерії.[2] Густі зарості водяного горіха надають озерам вигляд зелених луків. Індуси з особливих човників збирають горіхи, які вони називають «сингара». Люди, що не мають човників, стоять по груди у воді і кладуть горіхи в кошики, що плавають поряд. Ділянки водойм з горіхом здають в оренду за особливу плату за право збирання горіхів. Водні «поля» горіхів відгороджені плавучими стовбурами бамбука[2]. В Індії сіють насіння рослини ногами, стоячи у воді. Садять молоді кореневища рослини теж ногами: захоплюючи шматок кореневища між великим і другим пальцем ноги, втоптують їх у мул[2]. У Бенаресі з водяних горіхів роблять «священні» намиста[2]. Індуси їдять горіхи із сіллю і перцем, варять юшку і печуть з них хліб. Горіхи або розмелюють на борошно на ручному млині, або кладуть на ніч у воду і на ранок розминають як тісто. За смаком хліб з горіха схожий на пшеничний[2]. Щороку від коренів водяного горіха виростають нові пагони. Водяні горіхи без води втрачають схожість, тому при садінні в інших водоймах їх слід переносити в банці з водою[2]. В Індії зібрані восени горіхи, призначені для посіву навесні, закопують на зиму в землю[2]. Див. також Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Trapa natans Примітки
Джерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
