Нижньогородська область

Нижньогородська область
рос. Нижегородская область
Прапор Нижньогородської області Герб Нижньогородської області
Країна	Росія
Фед. округ	Приволзький
Адмін. центр	Нижній Новгород
Глава	Gleb Nikitin^d
Дата утворення	14 січня 1929
Оф. вебсайт	nobl.ru
Географія
Координати
Площа	76 900 км² ^(45-а)
• внутр. вод	1,2 %
Часовий пояс	MSK (UTC+3)
Населення
Чисельність	3307613 (01.01.2011) [1] ^(10-а) (2011)
Густота	43 осіб/км²
Економіка
Економ. район	Волго-В'ятський
Коди
ISO 3166-2	RU-NIZ
ЗКАТО	22
Суб'єкта РФ	52
Телефонний	(+7)831
Карти
Нижньогородська область у Вікісховищі

Нижньогоро́дська о́бласть (рос. Нижегоро́дская о́бласть), з 1932 до 1990 р. Го́рьківська область (рос. Горьковская область) — суб'єкт Російської Федерації, область у центрі європейської частини Росії.

• Площа — 76 900 км²
• Населення — 3411,0 тис. осіб (2006). Щільність населення: 44,8 осіб/км² (2005), питома вага міського населення: 78,3 % (2005)
• Адміністративний центр — місто Нижній Новгород
• Входить до складу Приволзького федерального округу
• Межує: на північному заході з Костромською областю, на північному сході — з Кіровською, на сході — з Республіками Марій Ел і Чувашія, на півдні — з Республікою Мордовія, на південному заході — з Рязанською областю, на заході — із Владимирською й Івановською областями.

Історія

Область була утворена 14 січня 1929 як Нижньогородський край (рос. Нижегородский), в 1932 перейменована на Горьківський край, в 1936 — на Горьківську область, в 1990 — на Нижньогородську область.

Географічне положення й клімат

Нижньогородська область розташована в центральній частині Східно-Європейської рівнини.

Волга ділить область на низинне Лівобережжя (Заволжя) і піднесене Правобережжя — продовження Приволзької височини (Мордовська височина, висота до 247 м; Чуваська височина, Переміловські, Фадєєви гори, височина Міжп'яньє).

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня −12 °C, липня +19 °C. Опадів близько 500 мм на рік. Вегетаційний період 165—175 днів.

Корисні копалини

Розвинені карстові форми рельєфу (печери, провали й ін). Є родовища торфу, фосфоритів, залізних руд. У басейні річки П'яна є велике родовище титан-цирконієвих руд («чорні піски»).

Тваринний і рослинний світ

Річка Кудьма

Нижньогородська область розташована у зонах південно-тайгових, мішаних і широколистяних лісів. Ґрунти переважно дерено-підзолисті, підзолисті, сірі лісові.

Ліси займають близько 40 % території. У Заволжі — хвойні (ялина, сосна) та мішані. На Правобережжі — діброви й лукові степи. На плоских вододілах і в низинах багато боліт.

У Нижньогородській області водяться вовк, лисиця, бурий ведмідь, рись, борсук, краплистий ховрашок, кріт, хом'як тощо. Також на території області є Керженський заповідник.

Економіка

Промисловість

Горьківський автомобільний завод

Основні галузі промисловості — машинобудування, хімія, передільна чорна металургія, лісова, целлюлозо-паперова, легка, харчова.

Підприємства машинобудування й металообробки випускають вантажні й легкові автомобілі, автобуси, гусеничні тягачі, автомобільні вузли, деталі й агрегати, річкові й морські судна, автомобільні й суднові двигуни внутрішнього згоряння, літаки, верстати, прилади, інструменти, устаткування для хімічної, легкої, харчової промисловості, телевізори й ін.

Хімічна промисловість: продукти органічного синтезу, пластмаси й синтетичні смоли, оргскло, лаки, фарби, отрутохімікати й ін. — Дзержинськ, Нижній Новгород.

Підприємства передільної чорної металургії (Викса, Кулебаки, Нижній Новгород, Бор) і кольорової металургії (Нижній Новгород). Целлюлозо-паперова промисловість (Правдинськ, Балахна), нафтопереробка й нафтохімія (Кстово).

Будинок обласної адміністрації в Нижньогородському Кремлі

Стародавні центри металообробки — Павлово, Ворсма й ін.

На території Нижньогородської області розташовані Нижньогородська ГЕС (Волга) і Нижньогородська ГРЕС (Балахна).

Народні промисли

Художні промисли (хохломський й городецький розпис).

Сільське господарство

Вирощують жито, овес, ячмінь, пшеницю, гречку, цукровий буряк, льон-довгунець. Обробляють цибулю, картоплю. Також розвинене молочно-м'ясне й молочне скотарство, свинарство, птахівництво.

Транспорт

Територією області проходить Горьківська залізниця. Судноплавство можливе на Волзі, Оці, Ветлузі, Сурі.

У цей час будується постійний міст на трасі Муром—Навашино, поки що діє понтонний міст, який працює тільки в літню пору й обмежений вантажопідйомністю.

Адміністративно-територіальний поділ

До складу області входить 48 районів, 28 міст, 69 селищ міського типу, 540 сільських адміністрацій і 4852 сільських населених пунктів.

Райони Нижньогородської області

• Ардатовський район
• Арзамаський район
• Балахнінський район
• Богородський район
• Большеболдинський район
• Большемурашкинський район
• Бутурлінський район
• Вадський район
• Варнавинський район
• Вачський район
• Ветлузький район
• Вознесенський район
• Володарський район
• Воротинський район
• Воскресенський район
• Виксунський район
• Гагінський район
• Городецький район
• Дальнеконстантиновський район
• Дивеєвський район
• Княгининський район
• Ковернинський район
• Краснобаковський район
• Краснооктябрський район
• Кстовський район
• Лукояновський район
• Лисковський район
• Навашинський район
• Павловський район
• Перевозький район
• Пільнінський район
• Починківський район
• Сергацький район
• Сеченовський район
• Сокольський район
• Сосновський район
• Спаський район
• Тонкінський район
• Тоншаєвський район
• Уренський район
• Шаранзький район
• Шатковський район

Міські округи Нижньогородської області

• Нижній Новгород
• Арзамас
• Бор
• Викса
• Дзержинськ
• Кулебаки
• Навашинський
• Первомайськ
• ЗАТО Саров
• Семеновський
• Чкаловськ
• Шахунья

Населення

За даними на 2006 рік, населення області становить 3411,0 тис. осіб, переважна більшість із яких — росіяни.

Чисельність населення

1897[2]	1926[3]	1928[4]	1959[5]	1970[6]	1979[7]	1987[8]
1 584 774	↗2 743 344	↗2 785 500	↗3 590 274	↗3 682 484	↗3 695 523	↘3 688 000
1989[9]	1990[10]	1991[10]	1992[10]	1993[10]	1994[10]	1995[10]
↗3 714 322	↗3 780 256	↘3 773 185	↘3 762 340	↘3 753 098	↘3 737 364	↘3 730 590
1996[10]	1997[10]	1998[10]	1999[10]	2000[10]	2001[10]	2002[11]
↘3 711 116	↘3 691 689	↘3 673 896	↘3 655 489	↘3 628 222	↘3 594 476	↘3 524 028
2003[10]	2004[10]	2005[10]	2006[10]	2007[10]	2008[10]	2009[10]
↘3 515 673	↘3 479 296	↘3 445 341	↘3 411 030	↘3 381 328	↘3 359 816	↘3 340 684
2010[12]	2011[10]	2012[13]	2013[14]	2014[15]	2015[16]	2016[17]
↘3 310 597	↘3 307 648	↘3 296 947	↘3 289 841	↘3 281 496	↘3 270 203	↘3 260 267
2017[18]
↘3 247 713

1 000 000

2 000 000

3 000 000

4 000 000

1897

1979

1992

1997

2002

2007

2012

2017

Національний склад

Народ	Чисельність 2002, тис.
Росіяни	3 346 тис. (94,96 %)
Татари	50,5 тис. (1,44 %)
Мордва	25 тис. (0,71 %)
Українці	24,2 тис. (0,7 %)
Чуваші	11,4 тис. (0,32 %)

Релігія

Церква св. Животворящої Трійці, с. Безводне, Кстовський район

Нижній Новгород є столицею Приволзького федерального округу — одного з найбільш багатоконфесійних регіонів Росії. У Нижньогородській області існують молитовні й храми таких християнських конфесій: православ'я, старообрядництво, баптизм, п'ятидесятники, католицизм.

Широко розповсюджений іслам (у Приволзькому федеральному окрузі проживають представники більш 150 національностей, у тому числі 40 % мусульман Російської Федерації). Їхнім духовним центром є Духовне управління мусульман Нижньогородської області, очолюване Умаром-Хазратом Ідрисовим. Духовне управління мусульман Нижньогородської області видає газету «Медина аль-іслам» і журнал «Мінарет».

Також у Нижньому Новгороді є синагога — місце для зборів юдеїв.

Визначні пам'ятки

Шуховські вежі на Оці під Дзержинськом, 1989

На території Нижньогородської області перебуває Болдіно — родовий маєток Пушкіних, у якім жив і працював А. С. Пушкін.

При впадінні річки Керженець розташований Желтоводський Макарієв монастир, заснований у першій половині XV століття преподобним чудотворцем Макарієм.

Жіночий Дівєєвський монастир є місцем православного паломництва як обитель, що перебуває під заступництвом святого чудотворця Серафіма Саровского, чиї мощі перебувають у Троїцькому соборі монастиря.

Біля міста Дзержинська на лівому березі Оки розташована унікальна архітектурна споруда: 128-метрова сталева гіперболоїдна ажурна вежа, побудована великим інженером і вченим Володимиром Григоровичем Шуховим в 1929 році. Це одна із двох збережених у Росії висотних багатосекційних гіперболоїдних конструкцій, друга — знаменита Шуховська вежа на Шаболовці в Москві. Вежа на Оці служила однієї з опор унікального переходу ЛЕП НіГРЕС 110 кіловольт через річку Оку.

У Нижньому Новгороді багато архітектурних пам'ятників, серед яких Нижньогородський кремль, Строгановська церква, Староярмарочний собор тощо.

Біля ЗАТО Саров, на місці давнього святилища ерзян розташована пам'ятка природи.

Населені пункти

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч 2007

Нижній Новгород 1278,3 Семьонов 24,6 Дзержинськ 249,9 Лисково 22,9 Арзамас 106,3 Сергач 22,0 Саров 87,8 Шахун'я 21,4 Бор 76,9 Навашино 16,9 Кстово 65,4 Первомайськ 14,8 Павлово 61,7 Чкаловськ 13,0 Викса 57,9 Лукоянов 12,5 Балахна 54,5 Починки 11,9 (2003) Заволжя 42,2 Ворсма 11,9 Кулебаки 37,2 Урен 11,8 Богородськ 36,4 Муліно 10,7 (2003) Городець 31,5 Володарськ 10,4

Примітки

1. Росстат - оцінка чисельності населення станом на 01.01.2011. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 14 грудня 2011.
2. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 года. Владимирская губерния. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 26 жовтня 2013.
3. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928. Том 9. Таблица I. Населённые места. Наличное городское и сельское население. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 7 лютого 2015.
4. Статистический справочник СССР за 1928 г.
5. Всесоюзная перепись населения 1959 года. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013.
6. Всесоюзная перепись населения 1970 года. Численность наличного населения городов, поселков городского типа, районов и районных центров СССР по данным переписи на 15 января 1970 года по республикам, краям и областям. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013.
7. Всесоюзная перепись населения 1979 г.
8. Народне господарство СРСР за 70 років : [арх. 28 червня 2016] : ювілейний статистичний щорічник / Державний комітет СРСР зі статистики. — Москва : Фінанси і статистика, 1987. — 766 с.
9. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Архів оригіналу за 23 серпня 2011.
10. Численность постоянного населения на 1 января (человек) 1990-2013 года
11. Всероссийская перепись населения 2002 года. Том. 1, таблица 4. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - райцентров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более. Архів оригіналу за 3 лютого 2012.
12. Итоги Всероссийская перепись населения 2010 года. 5. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов – районных центров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи человек и более. Архів оригіналу за 14 листопада 2013. Процитовано 14 листопада 2013.
13. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям. Таблица 35. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2012 года. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
14. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2013 года. — М.: Федеральная служба государственной статистики Росстат, 2013. — 528 с. (Табл. 33. Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов). Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013.
15. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2014 года. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 13 квітня 2014.
16. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2015 года. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 6 серпня 2015.
17. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2016 року
18. (рос.) Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2017 року. 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.

Посилання

• Сайт адміністрації Нижньогородської області (рос.)
• Довідник адміністративно-територіального поділу — каталог^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)

	Костромська область	Кіровська область
Івановська область  Владимирська область		Марій Ел  Чувашія
Рязанська область	Мордовія	Мордовія