Народився 17 березня1847 року в селі Крячківка на Полтавщині. Батько — відставний офіцер, служив економом у панських маєтках. Мати походила з білоруської шляхти.
Протягом 1874–1876 рр. працює помічником ревізора губернського секретаря, одночасно бере участь у Південно-західному відділі Російського географічного товариства як його засновник і дійсний член. У 1874 році бере участь в організації та діяльності III Археологічного з'їзду. Через переслідування 1879 року змушений був надовго виїхати за кордон.
За працю «Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах» (фр.Variations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines)[4] (1901) отримав премії Godar і Російської академії наук.
З 1905 р. — доцент антропології Петербурзького університету. Федір Вовк (професор Петербурзького університету) як антрополог — послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи.
З урахуванням публіцистичних статей спадщина Ф. Вовка нараховує 628 праць,[5] виданих по усьому світові переважно іноземними мовами.
Вовк — член Російського географічного товариства в Петербурзі, Історичного й Антропологічного товариства в Парижі, активний популяризатор української культури в Європі. Науковець — один з перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України (Мізинська стоянка, зокрема).
Вчений зібрав значний матеріал з етнографії українського народу. Він — автор праць «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні особливості українського народу» (обидві 1916, увійшли до другого тому видання «Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ»), у яких обґрунтував, що українці — окремий слов'янський народ зі специфічним домінуючим антропологічним типом.
Після Жовтневого перевороту 1917 року уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх відомих українських діячів науки і культури, які з тих чи інших причин були змушені залишити батьківщину, із закликом повернутися в Україну та взяти участь у розвитку національної держави. Вовк на це запрошення відгукнувся, але дорогою з Петербурга до України (у білоруському Жлобині) раптово помер.
Федір Вовк зробив вагомий внесок в розвиток української антропології. Однак слід застерегти від некритичного сприйняття зібраних ним даних з фізичної антропології. Зауваживши величезну роботу, проведену науковцем, слід відмітити недостатню вибірку вимірювань, похибки інструментів тих часів, особливості наукової школи[6]. У будь-якому разі на той час роботи Вовка були висококласними дослідженнями, проведеними за останнім словом науки, котрі справили вплив на майбутнє покоління українських вчених та розвиток і вдосконалення вітчизняної антропології загалом. Зокрема, одним з товаришів Федора Кіндратовича був Дмитро Дяченко, син котрого, Василь, разом з етнографом Всеволодом Наулком та іншими пізніше провів значно ширші та досконаліші дослідження, котрі є актуальними й нині.
Федір Вовк у своїх дослідженнях сперечався з теоріями ряду російських істориків, що відносили Україну до лише однієї з етнічно-географічних областей південно-західної Росії й заперечували існування української європейської нації з окремою мовою і відмінною від відсталої російської європейською високорозвиненою культурою. У своїх численних працях з археології, антропології та етнографії вчений у ті часи переконливо довів, що українці — слов'янський народ, з окремішим антропологічним типом котрий має цілком оригінальні етнографічні особливості. Він проводить тезу про кардинальні відмінності українців від росіян і відзначає натомість беззаперечні свідчення величезної кількості спільних рис громадян України з цивілізованими європейськими народами. Завдяки низці його праць на українському матеріалі з порівняльної етнографії — нового в той час у Європі методу систематизації, класифікації та обробки етнографічних даних — українська етнографічна та археологічна науки піднялися на один рівень з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками кінця ХІХ-початку XX століття. Вчений, дотримуючись ідей і засад французької антропології, що мала провідну в той час природничу та антропологічну школу, переконливо доводив, що етнографія є галуззю антропології як передісторії. Світове визнання принесла вченому надзвичайно цікава й донині неперевершена праця вченого, побудована на широкому матеріалі світової порівняльної етнографії із залученням величезного кола джерел, — «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», яку було видано спершу в Болгарії, згодом у Парижі (1892).
Перебуваючи тривалий час у вимушеній еміграції, Федір Вовк узяв на себе важку ношу популяризатора України та її культурних надбань: активно публікує в зарубіжних наукових виданнях численні розвідки, у яких знайомить Європу з нашою самобутньою культурою, етнографією і висвітлює її з точки зору західноєвропейської науки. Водночас він у численних статтях у російських та українських виданнях публікує український матеріал і вказує на його всеєвропейське значення, переконливо доводячи, що тільки тоді українська археологія та етнографія стануть на справді науковий ґрунт, коли українські вчені переконаються в її здобутках у Західній Європі й не будуть голослівно тішитися зі своєї самобутності.
10 лютого 2015 р. вітчизняні дослідники заснували «Центр палеоетнологічних досліджень» ім. Федора Вовка. Метою Центру є «розв'язання наукових, освітніх і пам'яткоохоронних проблем у сучасних археологічній, антропологічній, ентологічній та інших суміжних науках». Центр діє на базі кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка[7][8].
Праці
Variations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines (докторська дисертація);
D écouvertes pré historiques de M. Chvoika а Kiev (1899);
Rites et usages nuptiaux en Ukraine (1891);
Свадбарските обреді на слов'янські народи (1890);
Le traoneau dans les rites fun é raires de l'Ukraine (1895);
Європейські питання в слов'янській стороні (1882);
Задунайска Січ по місцевим згадкам і розповідям (1883);
La fraternisation en Ukraine (1892);
Les dolmens de l'Ile d'Yeu (1895);
Українське рибальство у Добруджі.
Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини (1908);
Студії з української етнографії та антропології / проф. Хведір Вовк. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, [1928] (Друк. «Легіографія»). — 354, [2] с.: іл., [23] арк. іл.[9]
У 2016 році на честь Федора Вовка перейменовано одну з вулиць Полтави[12].
17 березня2017 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 170 років з дня народження Федора Вовка (1847—1918), антрополога, етнографа, археолога.[13]
Наприкінці 2023 року в рамках проєкту «Цифрове Сховище Пам'яті» Науковим архівом Інституту археології НАН України оцифровано фонд Хведора Вовка, створено сайт, куди викладено фотографії та негативи фонду.
В липні 2024 року вулиця Арістова у Кривому Розі перейменована на вулицю Федора Вовка.
Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальности на межі XIX—XX століть / Підготували Марія Маєрчик, Олена Боряк. — Київ: Критика, 2018.
Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
Шендеровський В.. Нехай не гасне світ науки / За ред. Е. Бабчук. — К.: Рада, 2003. — 416 с.
Федір Вовк — вчений і громадський діяч / О. О. Франко; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2000. — 378 c. — Бібліогр.: с. 335—377.
.jpg)
.jpg)
