У 20-х числах травня 2014 року Україна готувалася до президентських виборів, призначених на 25 травня. За оцінкою Юрія Бутусова, російське керівництво мало намір закріпитися на Донбасі й забезпечити собі сильні переговорні позиції до того часу, коли відбудеться інаугурація майбутнього президента. З цією метою проросійські сили мали встановити контроль над більшою частиною районів і міст Донбасу, і водночас зупинити подальше просування ЗСУ і НГУ на Донбасі. Нестабільність була одним з інструментів, яким планувалося досягти автономії регіону, а згодом і федералізації України.[1]
В. о. президента Олександр Турчинов, у міру термінового розгортання частин української армії в тилу, відправляв всі нові наявні сили на відновлення української влади на територіях, контрольованих бойовиками. Не зважаючи на те, що армія не досягла повної боєздатності — слабко підготовані солдати, несправна техніка, незадовільне забезпечення, — її вплив був значним: із просуванням українських блокпостів на схід, істотно знижувалася активність проросійських сил у визволених районах. Бойовики могли активно діяти тільки маючи здатність вільно, безперешкодно пересуватися.[1]
До 22 травня бойові дії точилися переважно тільки в районі Слов'янська. За повідомленням Бутусова, українське командування планувало відсікти північні райони Луганщини і південні райони Донеччини від Донецько-Луганської агломерації, а після цього взяти під контроль увесь державний кордон, перерізавши таким чином канали постачання живої сили і зброї з Росії. Російське керівництво чинило значний політичний тиск, щоб цьому запобігти. Проте усвідомивши, що цього недостатньо, було заплановано завдати одночасних ударів на Донеччині і на Луганщині: цими точками стала Волноваха і Рубіжне, в яких відбулися бої в один день.[1]
Зранку 22 травня був підірваний перший міст в Луганській області — пішохідний міст через Сіверський Донець між Привіллям і Старою Краснянкою, неподалік Рубіжного.[2][3]
Перебіг подій
За даними Михайла Жирохова, о 04:00 ранку 22 травня українські війська 30-ї механізованої бригади (а саме 5-та рота 2-го батальйону[4]) загальними силами у 9 БМП, декількох вантажівок з особовим складом, ЗУ-23-2 і мінометом, висунулися двома колонами з сел. Стара Краснянка. Одна колона мала рухатися на Лисичанськ, інша — на Сєверодонецьк.[5]
У цьому випадку терористи вдалися до звичної для них тактики: один із мостів на шляху військових було заблоковано цивільними провокаторами, з-за спин яких терористи відкрили вогонь по українським військовослужбовцям.
— Прес-служба Міністерства оборони. Ранок 22 травня 2014
Михайло Жирохов пише, що друга колона зустріла опір на іншому мосту — через р. Борова, яка протікає під Сєверодонецьком, після чого повернулася до «лисичанської» колони. У цей час цивільні жителі заблокували колону в районі залізничного вокзалу Рубіжного і дамби, поваливши дерева поперек дороги. Сама дорога з обох сторін була оточена щільним лісом, в який українські військові не ризикнули йти через можливі міни і розтяжки. В районі бою була помічена авіація, за даними Жирохова, це був Су-27, який чинив лише психологічний тиск.[5] Почалися довгі перемовини із бойовиками і місцевою владою в обличчі секретаря міськради Олександра Хоменка і очільниці рубежанської компартії Неллі Задираки.[2] Внаслідок перемовин частина українських військових роззброїлася — здали затвори стрілецької зброї, — після чого повернулися на вантажівках до базового табору. Проте частина українських військових не роззброїлася — внаслідок перестрілки з'явилися убиті й поранені з обох сторін. За деякими даними, саме Хоменко віддав команду на відкриття вогню.[9][10] Три українські одиниці БМП-2 змогли повернутися назад до табору в Старій Краснянці, дві БМП-2 і одна БМП-1 були спалені, а три одиниці БМП стали трофеями бойовиків.[5]
ЗМІ на наступний день повідомляли, що бій відбувся в ніч з 22 травня на 23 травня, близько 4:40 ранку.[11] Вони також цитували МОУ, повідомляючи про бій 22 травня о 15:40 на південній околиці Рубіжного, в ході якого проросійські бойовики напали на військову частину. Кількість бойовиків оцінювали у 500 чоловік, і повідомляли, що бойовики користувалися цивільними як живим щитом.[11][12] Повідомлялося, що бойовики втратили 20 чоловік загиблими і 30 пораненими, українські сили втратили загиблими 2 українських бійця і 7 пораненими.[11]
Для цієї кривавої акції бойовики цілеспрямовано накопичували сили заздалегідь. В даному випадку йдеться про банду бойовиків з Луганська, які останнім часом дислокувалися в Антрациті, та до складу якої входили російські професійні найманці.
— Прес-служба Міністерства оборони. 23 травня 2014
За словами Віктора Муженка, він запропонував надати підтримку заблокованій біля дамби колоні висадкою вертольотного десанту. Вилетіло 5 вертольотів: Віктор Муженко з оперативною групою п'яти офіцерів і 40 десантників на чолі з полковником Михайлом Забродським з 95-ї бригади. Висадка відбулася в районі Рубіжного, за 5 кілометрів від району, де була заблокована колона. Група висунулася до колони, їй надавали підтримку артилерія 25-ї бригади, яка знаходилась на блокпосту Кремінному, а також армійська і штурмова авіація. Була залучена також рота, яка здійснила марш в район Рубіжного на БТРах.[13]
За спогадами Муженка, коли вони прибули до залізничного вокзалу, там вже працювали мародери — збирачі металу:[13]
Ніколи не забуду, як ми зупинили групу людей, які називались «металошукачами», як вони знімали метал. Коли вони здійснювали пішоходний перехід через залізничну колію, ми їх зупинили, а вони несли з собою боєприпаси від тих машин, які були в цій колоні, ПКТ… Я ніколи не забуду, як один з них ніс шолом типу «сфера» — у нас вони не використовуються, це внутрішні війська, — який був заповнений десь на третину кров'ю, пробитий, і там навіть були залишки мізків… Їх було чоловік 20.
Унаслідок боїв загинули 3 українських бійця,[14] ще 7 осіб — поранені.[15][16] Було втрачено 6 БМП (3 спалені, 3 захоплені противником), вантажівку «Урал», ГАЗ-66 з ЗУ-23-2.[5][4][6][1]
В лікарню того дня були доправлені 11 цивільних, які дістали поранення, за оцінками Інформаційного спротиву — вони були саме бойовиками. В той день повідомлялося щонайменше про 3 загиблих, які померли в реанімації, або були доправлені на судмедекспертизу вже мертві, які були вдягнуті в камуфляж.[15]
За даними проросійських джерел на 2017 рік, відомі поіменні втрати бойовиків становили 5 осіб загиблими.[17] Український місцевий ресурс у 2017 році повідомляв про загибель 9 бойовиків: 5 зі Стаханова, ще 4 з Алчевська і Свердловська.[2]
В цей день з'явилася перша цивільна жертва війни в Луганській області. Український блокпост в Старій Краснянці після бою закрили для проїзду. Вікторія Сухорученко, 39-річна жителька м. Сватове, спробувала прорватися через блокпост на позашляховику Skoda в Рубіжне: не зупинилася на попереджувальні постріли, після чого загинула після відкриття вогню на ураження.[2][18][19]
Наслідки і дотичні події
Це був перший бій війни в Луганській області.[2] В цей же день увечері, але в Старобільську відбулася перша сутичка батальйону «Айдар», який біля автовокзалу розігнав проросійських активістів, які блокували рух вантажівок ЗСУ. Сутичка відбулася без жертв.[2]
В цей день було зупинено залізничне сполучення, декілька місяців після бою в Рубіжне і Лисичанськ не ходили поїзди.[2]
За оцінками Юрія Бутусова, внаслідок невдачі в Рубіжному й атаки під Волновахою, темпи просування українських військ на Донбасі істотно знизилися. Росія невдовзі почала постачання важкого озброєння, і АТО з поліцейської операції перетворилося на один з найбільших військових конфліктів у сучасній історії Європи.[1]