Федеративна УкраїнаФедеративна Україна — концепція державного устрою України як федерації етнічних земель українців, народжена в національно-визвольній боротьбі та вперше сформульована тарасівцями (1891). Історія ідеїПередовим теоретиком федералізму в Україні та Росії був М. Драгоманов, який вбачав у ньому найкращу (найповнішу) форму демократії. 1891 року Братство тарасівців стало першою політичною організацією, що виступила за вільну соборну федеративну Україну, окресливши у своїй програмі майбутню українську державу як федерацію Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини. І вже у вересні 1905 року Микола Міхновський розвинув цю ідею в запропонованому проєкті Конституції. Новітній часПрихильником федеративної України був і В'ячеслав Чорновіл: кожна її земля мала б власний парламент і власний уряд, а на федеральному рівні запрацювала б двопалатна Центральна Рада України. У своєму нарисі «Моя виборча програма» кандидата у народні депутати УРСР на виборах 1990, він зазначав:
Однак, згодом Чорновіл уточнив, що в 1991 році він змінив свою думку — федералізація необхідна була лише до того, як Україна стала національною державою. У своєму інтерв'ю він заявив:[1]
Федералізація у часи російської агресіїФормально прикриваючись цією ж ідеєю, геополітика президента РФ Путіна спирається на місцевий колабораціонізм, представлений проросійською організацією «Український вибір» на чолі з Віктором Медведчуком, ексрегіоналами Вадимом Колесніченком і Олегом Царьовим, та іншими політиками, які тією чи іншою мірою сприяли військовій агресії Росії.[2][3][4][5] На думку деяких політиків та політологів, федералізація України відкриє шлях для повторення «кримського сценарію».[6][7] КритикаПрихильникиПрихильники федерації обґрунтовують її доцільність географічними, історичними, мовними, культурними особливостями різних українських територій та зовнішньополітичними поглядами їхніх мешканців; нав'язаною радянською централізацією держави (унітарністю) тощо. Позитивними наслідками федералізації на думку експертів є: формування регіональних еліт, максимальні повноваження й ресурси на місцях (повна ліквідація «київського корита»), взаємоконтроль двох рівнів влади (суб'єктів федерації та федеральної), конкуренція між регіонами за інвестиції, зниження протиріч у суспільстві. ПротивникиПротивники ж переконані, що федералізація є «планом розколу України» і не має жодних історичних, політичних та економічних передумов. Вони наполягають, що Україні потрібна не федералізація, а децентралізація влади й бюджетної системи, при цьому оперуючи радянським адміністративно-територіальним поділом України[8][9][10]. Низка іноземних політиків, зокрема експрезидент Польщі Броніслав Коморовський[11] та президент Білорусі Олександр Лукашенко вважають, що федералізація небезпечна для України[12]. Див. такожПримітки
 Вікіцитати містять висловлювання від або про: Федеративна Україна Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia
