Бокораш

‎

Бокораші на Черемоші (фото поч. 1970-х)

Бокора́ш[1]  — назва плотогона, здебільшого на Бойківщині та Гуцульщині, який займався сплавом лісу річками в Українських Карпатах.

Слово «бокораш» пов'язане з діалектним словом бо́кор («пліт»)[2], яке, очевидно походить через посередництво рум. bokor («кущ», «пліт») від угор. bokor («кущ»)[3].

Історія ремесла

Срібна монета НБУ — Бокораш

Бокораш на гербі Синевиру

Стовбури зрізаних та очищених від гілок дерев в'язали у плоти, які, у свою чергу, зв'язували один за одним у своєрідну, інколи досить довгу, вервечку. Так утворювався один пліт — бокор. Бокораші стояли спереду плоту і спеціальними веслами-стернами управляли ним, щоб уникнути мілин та великих валунів у річці і щоб пліт не винесло на берег. Бокорашів на бокорі було 3—5, інколи й більше — залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. На плотах влаштовували спеціальний майданчик, де розводили багаття (ватру), також ставили невеликий курінь.

Для лісосплаву використовували порівняно повноводні річки: Прут, Білий і Чорний Черемош (на Гуцульщині), Тереблю, Ріку (на Закарпатті) та деякі інші. Ліс сплавляли Черемошем і Прутом аж до Чернівців, а часом і далі — навіть до румунського Галаца, що на Дунаю.

Робота бокорашів була важка і небезпечна. Інколи траплялися нещасні випадки: комусь затиснуло ногу між мокрими слизькими колодами, хтось від несподіваного удару об підводне каміння падав з плоту в річку тощо.

З розширенням мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки (лісовозів) сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Бойківщині лісосплав припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року. Так відійшла в минуле давня традиційна професія населення Українських Карпат — робота бокорашів.

Про працю бокорашів можна більше довідатися в Музеї лісу і сплаву, що на Закарпатті.

В Україні лісосплав на водних об'єктах заборонено Водним кодексом України (1995), (стаття 54).

Бокораші в народній творчості

Коломийка:

	— Та де ідеш, бокорашу, ци ни долі водов? Пішло мені два годики, вандруючи з тобов. — Гей, де ідеш, бокорашу, ци ни бокор вести!? Що заробив, того пропив, ніщо домів нести. — Та де женеш бокорика? — До Хуста, до Хуста. Осталася молодиця, як сирітка пуста.^[джерело?]
— {'

Бокораші у кіно

У музичному фільмі «Червона рута», на початку пісні «Жовтий лист», є кадри проходження річкою великого плоту з бокорашами[4]. У фільмах «Білий птах з чорною ознакою», «Тіні забутих предків» також є кадри проходження річкою великого плоту з бокорашами[5]. Яскраво показано роботу бокорашів у фільмі «Марійка-невірниця».

У 1965 році режисер студії Укркінохроніка Ігор Грабовський створив разом із своїм однодумцем оператором Юрієм Ткаченком кінофільм «Керманичі».[6]

Див. також

• Плисак

Примітки

1. Бокораш // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Бокор // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
4. [1] Жовтий лист
5. [2]^[недоступне посилання] про фільм «Керманичі»
6. "Керманичі". Патріоти України (ua) . Процитовано 13 липня 2024.

Джерела

• «Культура і побут населення України»,— Київ, «Либідь», 1991 р.; стор. 80.

Посилання

• Д. С. Вирський. БОКОРАШІ [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 329. — ISBN 966-00-0734-5.
• Глушко Михайло.Етнографія бойківського лісосплаву
• Лісосплавний промисел на Бойківщині
• Бокори Чорної Ріки. На Закарпатті відбудовують єдиний у Старому світі Музей лісосплаву