Бойдуник Осип
О́сип Бойду́ник (псевдо Боярський П. К.; 8 грудня 1895, Долина, нині Івано-Франківська область — 7 квітня 1966, Мюнхен) — український публіцист, громадський, політичний діяч, Старшина УГА й Армії УНР. Почесний громадянин Долини. Член УВО, співзасновник ОУН. Входив до складу Сенату УВО-ОУН, та ПУН. Після розколу ОУН в 1940 році залишився на стороні Голови ПУН полковника А.Мельника. Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у XX сторіччі.[2] ЖиттєписНародився 8 грудня 1895 року в місті Долині в Галичині[3] нині Івано-Франківська область, Україна (тоді Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія). В дитинстві та юності отримав належне національне виховання, добре знав про поневолений стан українського народу. Після початку Першої світової війни у 1914 році був призваний на службу до Австро-угорської армії.  Хорунжий УГА. З 1920-го — член УВО, організаційний референт повітової команди УВО Долинщини. У середині 1920-х років Бойдуник став членом Групи української національної молоді (ГУНМ), а у 1926—1929 роках був головою цієї організації. З 1925 року Бойдуник був членом редакційної колегії часопису ГУНМ «Національна думка» (виходив з 1924 року до січня 1928 року). Саме на основі часопису «Національна думка» у 1928 році було створено офіційний друкований орган Проводу українських націоналістів — часопис «Розбудова нації». Закінчив Вищу торгову школу в Празі у 1929 році. Як член ГУНМ, Бойдуник 8—9 квітня 1928 року брав участь у Другій конференції українських націоналістів в Празі. Ця конференція прийняла остаточне рішення про створення на базі різних українських націоналістичних організацій єдиної політичної партії.   28 січня — 3 лютого 1929 року Бойдуник брав участь у роботі Першого конгресу українських націоналістів у Відні[4]. Обраний членом Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях 1930—1931 років, співредактор тижневиків «Голос нації» та «Голос». З осені 1930 року повернувся в Галичину та став членом Сенану УВО-ОУН[5], 9 листопада 1931 року заарештований польською поліцією та засуджений на «процесі конгресівців» у Львові (5—9 вересня 1932 року, зокрема, разом з Олесем Бабієм, Євгеном Зиблікевичем, Степаном Ленкавським, Зеноном Пеленським, Юліяном Вассияном) до 4 років ув'язнення. Вийшов на волю у січні 1936. Головний контрольний ОУН (до 1940 року), член Проводу українських націоналістів, за дорученням якого влітку 1941 року подався до Києва організовувати Українську Національну Раду. Керівник організаційного відділу УЦК (голова — Володимир Кубійович). У 1944 році був ув'язнений гестапо й утримувався в концентраційному таборі Брец. Після поразки Німеччини у Другій світовій війні Бойдуник залишився проживати в Західній Німеччині. На еміграції член Української національної ради і з 1954 року — її голова. Учасник усіх Великих зборів Організації Українських Націоналістів, які відбулися за його життя. Автор праць «Національний солідаризм» (1946), «Українська внутрішня політика», «Сучасний стан визвольної політики». Помер 7 квітня 1966 року в Німеччині, похований у Мюнхені на цвинтарі Вальдфрідгоф. Перепохований 22 січня 2010 року на Личаківському цвинтарі у Львові[6]. Доробок
Вшанування пам'яті
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
