|
Беринський Лев Самуїлович
Лев Самуїлович Беринський (їд. לעװ בערינסקי нар. 6 квітня 1939, Каушани, Бессарабія, Румунія) — єврейський поет і перекладач. Пише їдишем та російською мовою . ЖиттєписЛев Беринський народився в бессарабському містечку Каушани (тепер райцентр Каушанського району Молдови) у родині закрійника Шміла Лейбовича Беринського (1914—?). У роки німецько-радянської війни з матір'ю Рухл Срулівною Фікс перебував у евакуації в Таджикистані в місті Регарі та на Уралі в місті Златоуст (батько був на фронті)[1][2] . Після повернення до Молдови сім'я деякий час жила в Нових Каушанах, потім перебралася до кишинівського району Табакерія. Тут Беринський рано увійшов у літературне середовище, потоваришував із майбутнім кінорежисером Валеріу Гажіу, а пізніше — з майбутніми літераторами Олександром Гельманом та Олександром Бродським. Дебютував віршем в кишинівській газеті «Юний Ленінець» у спільній з Валерієм Гажіу публікації за 5 січня 1953 року[3] . З 1954 року жив в українському Сталіно, де після навчання в Сталінському технікумі підготовки культпросвітпрацівників (1957—1959) працював акордеоністом та вчителем музики. Входив до групи місцевих поетів, був близько знайомий з українським поетом Василем Стусом, публікувався в газеті «Комсомолець Донбасу». У 1960—1961 роках жив і працював у Молдові, потім знову повернувся до Донецька . У 1963—1968 роках навчався на факультеті іноземних мов Смоленського педагогічного інституту (німецька мова та література), у 1965—1970 роках навчався на відділенні поетичного перекладу в Літературному інституті імені Горького, у 1970—1974 роках викладав німецьку мову в московському профтехучилищі. У 1981 році дебютував віршами на їдиші в московському часописі « Совєтіш Геймланд» (Радянська Батьківщина) і став його постійним автором. У 1981—1983 роках навчався у першій групі єврейської мови та літератури на Вищих Літературних курсах Спілки письменинків СРСР при Літературному інституті імені Максима Горького одночасно з літераторами Борисом Сандлером, Мойше Пенсом, Велвлом Черніним, Олександром Бродським . Вів літературну частину в московському виданні «ВЕСК» (Вісник Єврейської Радянської Культури) та постійну колонку в кишинівській газеті «Ундзер Кол» (Наш голос, під псевдонімом І. Дітєв). З 1991 року проживає в Ізраїлі (з 1992 року в місті Акко). Один із засновників літературного журналу «Найе вейгн» (Нові шляхи, виходив з 1992 по 2003 рік), голова ізраїльської спілки письменників і журналістів, що пишуть на ідиші (1998—2001), член ПЕН-клубу . Лауреат премій Сари Горбі (1993), Давида Гофштейна (1997), Іцика Мангера (1997) — найвищої літературної премії за творчість на ідиші. Родина
Перекладацька діяльністьЛев Беринський — автор численних перекладів з німецької, румунської (молдавської), іспанської, івриту та інших мов на їдиш та на російську мову, а також з їдишу на російську і навпаки. Окремими книгами вийшли його російські переклади поезії та прози Марка Шагала, Дори Тейтельбойм, Іцхака Башевіса-Зінгера та Мордхе Цаніна (з їдиша), Мірчі Дінеску та Шауля Кармеля (з румунської). Крім того, російською мовою перекладав Хаїма Бялика (велика поема «Місто різанини»), Шлойме Ворзогера, Мотла Грубіяна, Арона Вергеліса та Хаїма Бейдера (з їдиша), Антоніо Мачадо, Омара Лару та Рафаеля Альберті (з іспанської), Жоржі Амаду (з португальської), драматургію Альфреда Жаррі (з французької) та Марина Сореску (з румунської); вірші Єміліана Букова, Андрія Лупана, Павла Боцу, Паула Міхні, Думитру Матковського (з молдавської), Василя Стуса (з української мови), Едуардаса Межелайтіса (з литовської), есеїстику рабина Мозеса Розена (з румунської), багатьох румунських поетів (Міхая Емінеску, Джордже Баковія, В. Теодореску, Никити Стенеску, І. Олександру, та кілька десятків інших). На їдиші публікувалися його переклади з літературних творів Мірчі Дінеску, Дана Пагіса, Єгуди Аміхая, Олексія Парщикова, Євгена Рейна, Василя Стуса, з німецької поезії (Райнера Марії Рільке, Сари Кірш, Еміля Брукнера) та багатьох інших поетів. Літературна діяльністьПерша віршована збірка на їдиші «Дер зунікер велтбой» (Сонячний миробуд) вийшла у московському видавництві «Радянський письменник» у 1988 році . З того часу в Ізраїлі вийшли три збірки віршів на їдиші (дві з яких двомовні: їдиш-англійська та їдиш-російська) і дві збірки віршів російською мовою (одна — під псевдонімом Маврогеній Пуш). У своїй творчості на їдиші Беринський тяжіє до модернізму — з гекзаметрованим верлібром, інтертекстуальною насиченістю, вільним використанням наукової термінології та південної (бессарабської) діалектної мови. Вперше їдиські вірші Беринського російською мовою переклав Олексій Парщиков (уродж. Рейдерман). Вірші Беринського у перекладі німецькою мовою (поема «Rendsburger Mikwe» та збірка «Experimente mit Weltelementen») у книжковій формі були видані в Німеччині в 1994 і 1999 роках . Російські вірші Беринського включалися в антології російськомовної поезії Ізраїлю та України. На іврит його вірші перекладали Яаков Бессер і Ашер Галь, румунською — Григорі Хаджіу та Мірча Дінеску, англійською — Вів'єн Еден і Далья Розенфельд, французькою — Шарль Добжинський і Батья Баум. Крім віршованих творів Беринський регулярно публікує есеїстику та публіцистичні статті в газеті « Форвертс» (Вперед, Нью-Йорк), альманаху «Найє вейгн» (Нові шляхи, Тель-Авів) та деяких інших сучасних виданнях на їдиші. У публіцистиці схильний до використання екзотичних псевдонімів (Маврогеній Пуш, І. Дітєв, Едіт Нах, А. Захаренков тощо). Вірші Лева Беринського були покладені на музику молдавською композиторкою Златою Ткач та братом поета Сергієм Беринським («Летюча пара», «Одкровення» та інші). Книги єврейською мовою
Книги німецькою мовою
У перекладах Лева Беринського
Електронні видання
Антологія
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
