|
Едуардас Межелайтіс
Едуа́рдас Межела́йтіс (лит. Eduardas Mieželaitis; 3 жовтня 1919, село Карейвішкяй — 6 червня 1997, Вільнюс) — литовський поет, перекладач, есеїст. БіографіяУ 1923 з батьками переїхав у Каунас. З 1939 вчився на юридичному факультеті каунаського Університету Вітаутаса Великого, який взимку 1940 був переведений до Вільнюса. Перебував у підпільній комсомольскій організації. У 1940 працював в редакції газети «Komjaunimo tiesa» («Комсомольська правда»). У час Другої світової війни вивезений у сталінську Росію. З 1943 — військовий кореспондент в складі 16-ї Литовської дивізії. Після повернення до Литви працював в окупаційних органах СССР: секретарем ЦК Комсомолу Литви (1944—1946). З 1946 — редактор комсомольського журналу «Яунімо грятос». У 1954—1959 секретар Союзу письменників Литви, голова правління СПЛ (1959—1970). Секретар правління Союзу письменників СРСР (з 1959). Член ЦК Литовської комуністичної партії (1960—1989), депутат Верховної Ради СРСР (1962—1970), з 1975 — заступник голови Президії Верховної Ради Литовської РСР. Премія імені Дж. Неру (1969). Народний поет Литви (1974), Герой Соціалістичної Праці (1974). Нагороджений орденом Леніна, іншими орденами, а також медалями. Літературна діяльністьДебютував в нелегальному комсомольському альманаху і гімназичній газеті в 1935. Перші збірки віршів «Lyrika» («Лірика» 1943) і «Tėviškės vėjas» («Вітер батьківщини» 1946). На загальних зборах литовських радянських письменників в 1946 був підданий різкій критиці за безідейність творчості. Після цього займався перекладами О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Т. Г. Шевченка, Ш. Петефі і випустив декілька книжок з віршами для дітей («Aš jau ne pipiras: eilėraščiai vaikams», 1945, «Kuo būti»? («Ким бути», 1947), «Ką sakė obelėlė» («Що сказала яблунька», 1951). Автор епічної «Братської поеми» (1955), збірок віршів і поетичної публіцистики «Mano lakštingala» («Мій соловей» 1952), «Чужі камені» (1957), «Сонце в бурштині» (1961), «Автопортрет. Авіаескізи» (1962), «Південна панорама» (1963), «Кардіограма» (1963), «Ліричні етюди» (1964), «Хліб і слово» (1965), «Нічні метелики» (1966), «Тут Литва» (1968), «Горизонти» (1970), «Бароко Антакальніса» (1971), «Бурштиновий птах» (1972) і багато інших. Широку популярність придбав книгою віршів «Людина» (1961; Ленінська премія, 1962), що була перекладена багатьма мовами. ВиданняРосійською мовою
Збірки віршів
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
