Безродний Євген Федорович
Безродний Євген Федорович (27 серпня 1925, Злинка, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — радянський і український політолог, доктор історичних наук, професор, ветеран Другої світової війни[1]. БіографіяНародився 27 серпня 1929 року в селищі Злинка Мовисківського району Кіровоградської області. У 1942 році закінчив 9 класів школи селища Вільхівчик Чистяківського району Донецької області. У березні 1943 року добровільно вступив до Червоної армії. Проходив службу в 212-й кулеметній роті запасного полку та 39-му гвардійському полку 13-ї гвардійської дивізії. У 1944 році брав участь у бойових діях на території України, Молдови, Румунії та Польщі (Яссо-Кишинівська та Сандомирська операції)[2]. З 18 серпня 1944 по березень 1945 року проходив лікування в евакуаційному шпиталі № 5982 міста Харкова від тяжкого поранення та контузії. У 1945 році — в складі 117-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту брав участь у Празькій операції; з серпня у складі 7-ї механізованої бригади 3-го гвардійського полку танкового корпусу 1-го Далекосхідного фронту під час війни з Японією. Після війни навчався у танковій школі. Протягом 1946—1950 років служив у 359-му важкому танко-самохідному полку 3-ї танкової Харбінської дивізії. У 1948 році закінчив дивізійну партійну школу, вступив до комуністичної партії. Після демобілізації працював секретарем райкому комсомолу, інструктором райкому партії в місті Кашик (нині місто Шахтарськ Донецької області). Закінчив 10 клас Катиківської вечірньої школи робітничої молоді. У 1951—1956 роках навчався на факультеті міжнародних відносин Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, одержав спеціальність історика-міжнародника, референта-перекладача. У 1956—1958 роках — відповідальний секретар Національної комісії Білоруської РСР в справах ЮНЕСКО, протягом 1958—1961 років працював референтом-перекладачем в Білоруському філіалі павільйону Союзголовторгу при Держплані СРСР, завідувачем кабінету політичної освіти Ленініського райкому партії міста Мінськ. У серпні 1961 року переїхав до Києва. У 1961—1963 роках — редактор відділу літератури з міжнародних питань у Політичному видавництві України. У 1963—1965 роки — секретар Колегії Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. У 1964 році захистив дисертацію на ступінь кандидата історичних наук. Протягом 1965—1990 років працював у Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем (1981—1989) кафедри наукового комунізму. У 1990 році захистив дисертацію і отримав ступінь доктора історичних наук. У 1991—1995 роках завідувач кафедри політології і соціології Соціально-гуманітарного факультету Українського Державного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова[3]. У 1995-2001 роки — професор кафедри політології і соціології Соціально-гуманітарного факультету Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Наукова діяльністьУ 1964 році захистив кадидатську дисертацію на тему «Англо-американские противоречия в Латинской Америке после второй мировой войны (1945—1955 гг.)», у 1990 році захистив докторську дисертацю на тему «Участие Советской Украины в международных связях СССР 1923—1929 гг.» Автор понад 300 наукових праць з питань наукового комунізму 60—80-х років ХХ століття; розвитку комунізму в Латинській Америці, історії міжнародних зв'язків Української СРР у 20-х роках ХХ століття, політичної діяльності українських (О. Довженко, О. Вишня, І. Франко, П. Тичина) та зарубіжних (Т. Дрвайзер, А. Барбюс) письменників, німецько-радянської війни 1941—1945 років; історії політичних вчень. Підготував 12 кандидатів та докторів наук. Вибрані праці
Нагороди
Джерела
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
