|
Бакунець Степан Сидорович
Степан Сидорович Бакунець (справжнє ім'я — Олександр Шмалюх[1][2], псевдо — «Грушка», «Качан»[1][3], 27 серпня 1925, Тинне, сьогодні Рівненська область — 3 січня 2020, Кураш, Рівненська область) — учасник української національно-визвольної боротьби, вояк УПА, політичний в'язень. У лавах УПА воював із серпня 1943 року до травня 1944 року в сотні (згодом курені) Никона Семенюка («Яреми») як рядовий стрілець, ройовий, санітар[3]. ЖиттєписНародився 27 серпня 1925 року в селі Тинне, що на Рівненщині, був одним із п'яти дітей у небагатій українській родині[2][4][5][6]. Закінчив три класи польської школи[5]. Ще змалечку мусив працювати по господарству, бо батько тяжко захворів[5]. Восени 1939 року під час бою між радянськими та польськими військами від снаряда повністю згоріла їхня оселя і вони переїхали в порожню польську хату на хуторі Нетуша поблизу села[5][7]. 1942 року німці відправили Олександра до Рівного, звідки разом з іншою молоддю мали відправити в Німеччину на роботу, проте юнаку вдалося втекти[5]. У жовтні 1942 року на хуторі Нетуша був організований вишкільний табір для старшин майбутніх боївок ОУН (б) під назвою «Холодний Яр», який діяв до січня 1943 року[4][1][8]. 11-19 січня 1943 року на хуторі відбулися збори вишколу, на яких тоді 17-річний Олександр вирішив долучитися до українського підпілля й спочатку отримав псевдо «Качан», пізніше під час перереєстрації — «Грушка»[1]. Таким чином Шмалюх став стрільцем першої сотні Української повстанської армії, очолюваної Григорієм Перегіняком[5]. Участь в УПА19 січня 1943 року Олександр у складі загону Григорія Перегіняка покинув Тинне і невдовзі в городецькому лісі вступив у перший бій, під час якого упівці напали на німецький загін, який грабував населення[1]. Внаслідок бою були вбиті два полковники, два підполковники (гебітскомісар Сарн та два його заступники) і повернуте награбоване майно[1][5]. Згодом 22 січня 1943 року юнак разом з іншими членами загону взяв участь у великому з'їзді українських націоналістів на хуторі Рокита поблизу села Поляна, на якому було ухвалене рішення вести боротьбу як проти німецької влади, так і проти більшовиків, а Шмалюх склав присягу[1][5][7]. У ніч з 7 на 8 лютого 1943 року став учасником першого бою УПА проти німців та «власівців», котрий відбувся в містечку Володимирець[1][5][9][7]. Наслідком бою стало вибиття німців з міста і звільнення заручників з німецької комендатури[9][6]. Далі повстанський загін вирушив у напрямку села Золоте (сьогодні Дубровицький район)[1]. 22 лютого 1943 року, коли сам загін перебував поблизу села Смородськ, внаслідок нападу німців загинув командир повстанців, Григорій Перегіняк, після чого сотня отримала наказ повернулися назад на Сарненщину[1]. Загін повернувся до Тинного, а згодом вирушив до села Бовші (Березнівський район)[7]. Весною 1943 року переправились через річку Горинь і біля станцій Антонівка та Немовичі вступили в декілька сутичок з німцями[7]. У 1943 році сотня також взяла участь у бою проти польських збройних формувань у колонії Гута-Степанська[10]. У березні 1944 року біля Костополя відбувся триденний з'їзд націоналістичного керівництва Рівненської області, який Шмалюк відвідав як охоронець свого командира Никона Семенюка («Яреми»)[7]. Згодом упівці вступили в низку боїв з військами НКВС[7]. Зокрема, Шмалюх брав участь у бою з військами НКВС біля річки Бобер у Березнівському районі[4]. Арешт і покарання1944 року, під час відвідин батьківської хати, натрапив на засідку НКВС та був заарештований[2][5][6]. Тоді й назвався Степаном (на честь Степана Бандери) Бакунцем, аби захистити від переслідувань свою родину[2][6][11][9]. У 1945 році отримав вирок — 10 років ув'язнення за «антирадянську пропаганду та агітацію»[5]. Покарання відбував у в'язницях Рівного та Києва, згодом — в таборах Казахстану (Алма-Ата), Байкал-строй, з 1948 року — Колими[1][2][5][6]. Працював на будівництві Актюбинської теплової станції та на золотій рудні в селищі імені Бєлова у Магаданській області (сьогодні Росія)[5]. На заслані познайомився з майбутньою дружиною Ганною, також політичною ув'язненою та учасницею української національно-визвольної боротьби[5]. Повернення24 квітня 1952 року звільнений із заслання[1]. Оскільки повертатися до Тинного йому більше не було можливості, Бакунець разом з Ганною поселився в селі Кураш, з якого була Ганна[1][7]. Працював мельником і механізатором[5]. У 1976 році родина пошила синьо-жовтий прапор, котрий довгі роки зберігала як реліквію[6][9]. Часи незалежности УкраїниУ 2012 році допитаний прокуратурою України на запит Генеральної Прокуратури Республіки Польща в рамках кримінальної справи на підставі тверджень польського історика Ґжеґожа Мотики[10]. На думку цього дослідника, відділ Григорія Перегіняка брав участь у нападі на польську колонію Парослю в лютому 1943 року[10]. Втім, Бакунець заперечив ці звинувачення[10]. У серпні 2013 року, напередодні Дня Незалежності України, над оселею Бакунців замайорів пошитий у 1976 році український прапор, один з найстаріших прапорів України[6][11][9]. 20 серпня 2017 року вступив до ВО «Свобода»[2]. Помер 3 січня 2020 року в селі Кураш[4][6]. Похований там само 4 січня о 12:00[11][4]. Поховання відвідали представники районної влади, учасники війни на сході України, громадські активісти і мешканці найближчих районів[12]. Бакунець до останніх днів доглядав за могилою воїнів УПА в селі Кураш, де проживав[8][4], та опікувався могилою свого командира, Григорія Перегіняка[1]. РодинаДружина — Ганна (Анна), до шлюбу Корень, зв'язкова УПА, політична ув'язнена, народилася в селі Кураш, померла 1993 року[1][4][5]. Родина мала двох доньок, дев'ятеро онуків, 16 правнуків та праправнука[5]. Дочки по батькові записані Степанівними[5]. Син Микола помер маленьким[5]. Батько — Олександр Минович Шмалюх, мати — Федора[7]. Мав молодших братів Івана, Михайла, Миколу та сестру Анну[5]. Нагороди
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
