Атопічний дерматит

	Атопічний дерматит
Коротка назва	АтД
Медична спеціальність	дерматологія
Симптоми	алергічна реакція[d] і дерматит
Ліки, що використовуються для лікування	pimecrolimusd, доксепін[d], methdilazined, triprolidined, бетаметазон, такролімус, fluocinoloned, алімемазин, desonided і abrocitinibd
Генетичний зв'язок	PELI1, C6orf10, GLB1, ZNF365, CLEC16A і NCF4d
Код ICPC 2	S87
	Атопічний дерматит у Вікісховищі

Атопічний дерматит — захворювання шкіри, що виникає, як правило, у ранньому дитячому віці у осіб із спадковою схильністю до атопічних захворювань, що має хронічний рецидивуючий перебіг, вікові особливості локалізації і морфології вогнищ запалення, що характеризується шкірною сверблячкою і обумовлене гіперчутливістю як до алергенів, так і до неспецифічних подразників^[12].

До симптомів атопічного дерматиту належать: сухість шкіри, еритема, кровоточивість та утворення кірочок, а також ліхеніфікація. Свербіж є характерною рисою захворювання і відповідає за більшу частину тягаря хвороби для пацієнтів та їх сімей.^[13]

Атопічний дерматит — одна з атопічних хвороб, до яких також відносять алергійний риніт, алергічну бронхіальну астму, алергічний кон'юнктивіт та деякі алергічні захворювання шлунково-кишкового тракту^[14].

Причини захворювання мають комплексну природу і до кінця не з'ясовані^[15].

Для лікування використовують препарати на основі глюкокортикостероїдів, наприклад, бетаметазону^[16]. Седативні антигістамінні препарати застосовують для поліпшення свербежу в разі порушення сну, а неседативні антигістамінні препарати не рекомендуються для стандартної терапії атопічного дерматиту при відсутності кропив'янки або інших атопічних проявів, таких як ринокон'юнктивіт^[12]. Наприклад, не чинить значущої седативної дії лоратидин^[17], який часто вживають проти інших алергічних реакцій.

Уражену атопічним дерматитом ділянку шкіри часто колонізує золотистий стафілокок, що далі подразнює її^[18].

Етимологія

Термін «атопія» в перекладі означає «не на своєму місці» або «дивний», запропонований філологом М. Perry з Колумбійського університету, до якого на початку 20-х років XX ст. звернулися американські алергологи A.F. Coca та R.A. Cooke, щоб описати незвичайний тип гіперчутливості до різних речовин навколишнього середовища, який частіше зустрічався у сім'ях без явної попередньої сенсибілізації^[19].