Кестлер народився в Будапешті 5 вересня 1905 року[8]. У 1920 році його сім'я переїхала до Відня, де він вступив до політехнічного університету. Там приєднався до молодіжної сіоністської організації. 1925 року, перед закінченням університету, Кестлер несподівано вирішив поїхати в Палестину, спалив свою залікову книжку і прибув до Палестини в 1926 році[9]. Там до 1929 року він був кореспондентом німецького видавничого концерну Ullstein, у 1929—1930-х працював у Парижі.
Після приходу нацистів до влади в Німеччині у вересні 1933 року повернувся до Парижу, де писав пропагандистські статті під керівництвом Віллі Мюнценберга. Під час громадянської війни в Іспанії двічі відвідував цю країну. У 1937 році, під час другого візиту, заарештований франкістами й засуджений до смертної кари за звинуваченням у шпигунстві. Кестлер провів п'ять місяців у камері смертників і потім був обміняний на дружину франкістського льотчика-аса. Багато в чому час, проведений в очікуванні страти разом із іншими засудженими (багато з яких були страчені), визначив боротьбу письменника за скасування смертної кари в Англії. Свої погляди виклав у книзі «Роздуми про шибеницю».
«Великий терор» у СРСР став причиною виходу Кестлера із компартії у 1938 році. Після початку Другої світової війни був інтернований французькою владою і звільнений лише на початку 1940 року, після чого вступив до Французького іноземного легіону, евакуювався з ним до Північної Африки, дезертирував, дістався Лісабону, а звідти вилетів до Великої Британії, де провів шість тижнів у в'язниці за незаконний в'їзд до країни.
Після звільнення Кестлер вступив добровольцем до британської армії. Його направили в саперну частину. Раз на тиждень він приїжджав до Лондону для участі в пропагандистських радіопередачах німецькою мовою, писав листівки для німецьких солдатів, виступав із лекціями про природу тоталітаризму. Ночами заступав на чергування під час повітряних тривог і водив санітарну машину.
У 1941 році Кестлер опублікував у Великій Британії роман «Ніч ополудні» (Darkness at Noon), де продемонстрував сприйняття іноземцями внутрішнього життя СРСР, чий міжнародний престиж невідворотно зруйнував сталінський терор.
У 1942 році Кестлер почав працювати у Міністерстві інформації, для якого писав памфлети й сценарії документальних фільмів, виступав на Бі-бі-сі[14].
Кестлер — найвідоміший прихильник ідеї про те, що європейські євреї ашкеназі походили не від євреїв, що переселилися із Палестини і Вавилонії, а від тюркського народу хозар, що жили в дельті Волги[15].
Наприкінці життя Кестлер займався вивченням процесу наукового мислення. Став ініціатором та ідеологом руху «Екзит», що підтримує право людини ухвалити рішення і піти з життя (евтаназію)[16].
Автобіографія. Том перший. Небесна стріла / Arrow In The Blue: The First Volume Of An Autobiography, 1905-31(1952
Автобіографія. Том другий. Незримі письмена / The Invisible Writing: The Second Volume Of An Autobiography, 1932-40(1954)
Роздуми про шибеницю / Reflections on Hanging (1956)
Тринадцяте коліно. Крах імперії хозар та її спадщина / The Thirteenth Tribe: The Khazar Empire and Its Heritage (1976)
Переклади українською
Артур Кестлер. Ніч ополудні. Переклад з німецької: В. Бендер // Дж. Орвелл, А. Кестлер. Ніч ополудні. Скотоферма / Переклад О. Дроздовського та В. Бендера. Київ: «Заповіт». 1991. 272 стор. ISBN 5-7707-1046-2 (Chtyvo [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.])
Артур Кестлер. 1002 ніч, або Старо-Бухарський панопикум. Переклад з німецької: Євген Касяненко // Червоний шлях: громадсько-політичний і літературно-науковий місячник. — Харків: Державна друкарня, 1933. — № 5. — 104 с.: 73-84.
Століття жадання / Артур Кестлер ; пер. з англ. Т. Скрипник. — Х. : Віват, 2018. — 480 с.[19]
Література
Марина Гогуля. Україна 1933 року у творах Артура Кестлера і Данила Кіша // ISSN 2224-9516. Наукові праці Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського. 2019. Вип. 54. С. 58-63. http://doi.org/10.15407/np.54.058
Надія Корибут. Артур Кестлер і Микола Хвильовий. Обрії. 1951. #1.[20]
Теорія бісоціації у психології творчості. А.Кестлер (1905—1983) // Історія психології ХХ століття: Навч. посіб. для студ. вищих закладів освіти, що навч. за спец. «Психологія». — К.: Либідь, 1998. — С. 676—683.
↑Scammell, Michael (2009). Koestler: The Literary and Political Odyssey of a Twentieth-Century Skeptic. New York: Random House. с. 6–7 (Leopold Koestler), 7 (Zeiteles), 8–9 (parents' marriage), 10 (Koestler's birth). ISBN978-0-394-57630-5.
↑Згідно інформації зі статті Ольги Полюхович «Український голос у світовій культурі: повоєнні рефлексії на сторінках журналу „Обрії“». Див. Poliukhovych_Ukrainskyi_holos_u_svitovii.pdf
.jpg)
