Ізоляціонізм
Ізоляціонізм — напрям в офіційній зовнішній політиці, в основу якого покладено ідею незалученості у справах за межами певної держави, та метою якого є досягнення усіх нагальних цілей розвитку держави виключно силами цієї держави, без залучення економічного чи політичного співробітництва з іноземними державами або наддержавними структурами. У політологічному лексиконі додатково існує термін «антиінтервенціонізм», яким іноді помилково взаємно підміняють поняття «ізоляціонізм»[1]. «Антиінтервенціонізм» прийнято розуміти, як зовнішньополітичну концепцію «військового та політичного невтручання у міжнародні справи та у внутрішні справи суверенних держав»[2]. «Ізоляціонізм» слід трактувати трохи ширше як «зовнішньополітичну макростратегію військового та політичного невтручання у міжнародні справи та у внутрішні справи суверенних держав, пов'язану з торгово-економічним протекціонізмом та з культурно-релігійним відокремленням, а також з неможливістю перебувати у постійних військових альянсів, зі залишенням, проте, можливості участі у тимчасових військових союзах, відповідальних актуальним інтересам держави та у постійно діючих міжнародних організаціях цивільного характеру»[3][4][5]. Приклади політичного ізоляціонізму
КритикаІзоляціонізм критикували за відсутність допомоги націям, які переживають великі проблеми. Одним із яскравих прикладів є американський ізоляціонізм, який Бенджамін Шварц[en] описав як «трагедію», натхненну пуританизмом[6]. Примітки
Див. також
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia