Ємільчинський район
 Ємі́льчинський райо́н (до 1944 року — Емільчинський район) — колишня адміністративно-територіальна одиниця у складі Коростенської, Волинської округ, УРСР, Київської і Житомирської областей УСРР та України. Адміністративний центр — селище міського типу Ємільчине. Населення становить 34 426 осіб (на 1.08.2013). Площа — 2112 км². Утворено 1923 року. ГеографіяЄмільчинський район розташований у північно-західній частині Житомирської області, займає площу 2,1 тис. км² і лежить у межах поліської низовини. Межував із Новоград-Волинським, Лугинським, Олевським, Коростенським, Хорошівським, Пулинським районами. До складу району входить 119 населених пунктів[1]. ІсторіяУтворений постановою ВУЦВК 7 березня 1923 року, з назвою Емільчинський район, у складі Коростенської округи Волинської губернії, з 19 сільських рад Емільчинської та Сербівської волостей Новоград-Волинського повіту. 13 червня 1930 року, відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УРСР, Коростенську округу було розформовано, територію, зокрема й Ємільчинський район, приєднано до складу Волинської округи. З 15 вересня 1930 року, через скасування округ, район перейшов у пряме підпорядкування до республіканського центру. 9 лютого 1932 року район увійшов до складу новоствореної Київської області. Від 22 вересня 1937 року — у складі новоутвореної Житомирської області. 15 серпня 1944 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про перейменування, уточнення та внесення змін в найменування деяких міст, районних центрів і районів Української РСР», затверджено назву Ємільчинський район[2]. Під час адміністративно-територіальних реформ 1920-х, 1950-х та 1960-х років неодноразово змінював склад і межі[3]. Ліквідований 19 липня 2020 року, відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»[4]. Адміністративний устрійАдміністративно-територіально район поділяється на 1 селищну та 1 сільську територіальні громади, 1 селищну та 10 сільських рад, які об'єднують 119 населених пунктів та підпорядковані Ємільчинській районній раді. Адміністративний центр — смт Ємільчине. НаселенняЗа даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення району становила 53 896 осіб, з них українців — 38 119, росіян — 2 500, німців — 5 239, євреїв — 1 552, поляків — 5 555, інших — 931[5]. Загальна чисельність населення району (станом на 2011 рік) становить 35 659 осіб, у тому числі міського — 7831, сільського — 27828. Щільність населення 16,8 особи на кв. км[6]. Працездатного населення, зайнятого в галузях економіки — 6,6 тис. чол. Питома вага людей пенсійного віку 39,8 %. Етнічний склад населення району на 2001 рік був представлений наступним чином: ГеографіяВсього на території району 20 річок. Найбільші з них — Уборть та Уж. Корисні копалини: граніт, торф, суглинки, піски. Головні породи лісів: сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб, ясен. Природоохоронні території
Транспорт і зв'язокЕксплуатаційна довжина залізничних колій — 32 км, у тому числі 32 км електрифікованих. Довжина автомобільних шляхів загальнодержавного значення 46 км, місцевого — 488,7 км. 10 мостів. Забезпеченість населення телефонним зв'язком становить 64,6 одиниці на 100 сімей по місту і 16,2 одиниці по селу. 32 автоматичні телефонні станції (з них міських 3, сільських — 29) мають загальну монтовану ємність 7000 номерів, у тому числі 2630 міських, 2300 сільських. ЕкономікаРозвинута харчова промисловість. Рослинництво переважно зернового, тваринництва — м'ясо-молочного напряму. У районі 6 промислових підприємств. Провідними підприємствами є три заводи: хлібо-, масло- та льонозавод. Виробництвом цегли займається одне підприємство, добуванням граніту — дві виробничо-комерційні фірми. Ємільчинський держлісгосп постачає за кордон лісопродукцію. Політика25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Ємільчинського району було створено 66 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 67,68 % (проголосували 18 246 із 26 959 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 46,49 % (8 482 виборців); Юлія Тимошенко — 24,35 % (4 443 виборців), Олег Ляшко — 14,38 % (2 623 виборців), Сергій Тігіпко — 3,06 % (558 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,05 %.[8] Пам'яткиПерсоналії
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
