Північна Америка є третім за величиною і кількістю населення континентом після Євразії та Африки[2].
З урахуванням прилеглих островів (в основному — Карибського басейну) Північна Америка складається з 23 країн, в яких станом на 2013 рік мешкало близько 565 млн осіб, що становило 7,5 % усього світового населення.
Найпоширеніша версія походження назви стверджує, що Америку було названо німецькими картографами Мартіном Вальдземюллером і Матіасом Рінгманом[en] на честь італійського мандрівника Амеріго Веспуччі[3]. Веспуччі, котрий досліджував Північну Америку з 1497 по 1502 рік, був першим європейцем, котрий висловив припущення, що Америка була не Ост-Індією, а окремим континентом, раніше не відомим європейцям. У 1507 році Вальдземюллер намалював карту світу, на якій вжив слово «America» для позначення земель Північної Америки. У книзі Cosmographiae Introductio, що додавалася до карти, він так пояснював вибір назви[4]:
… ab Americo inventore … quasi Americi terram sive Americam (на честь дослідника Амеріго … як начебто б це була земля Амеріго, тому Америка).
На думку Вальдземюллера, ніхто не мав заперечувати проти іменування континенту на честь його першовідкривача. Він узяв латинізовану версію імені Веспуччі (Americus Vespucius), проте використав її жіночу форму «Америка» за прикладом вже існуючих назв «Європа», «Азія» та «Африка».
У 1583 році Герард Меркатор використав на своїй карті світу термін «Америка» для позначення всієї західної півкулі[5].
Існують заперечення проти цієї версії, оскільки традиція іменування нових земель на честь першовідкривачів зазвичай не діяла, якщо мова йшла про королівські землі[6]. Рікардо Пальма (1949) запропонував походження слова від назви гір Amerrisque[en] в Центральній Америці — Веспуччі був першим дослідником не лише Південної Америки, а й цих гір, що з'єднують відкриті ним землі з відкриттями Христофора Колумба.
Геологічну кору континенту формує Північно-Американськадревня геологічна платформа, що сформувалася приблизно між 1,5 та 1 млрд років тому під час протерозойськогоеону[7]. Найбільшим виходом цієї платформи до поверхні є Канадський щит. Від пізнього палеозою до раннього мезозою Північна Америка перебувала у складі Пангеї. Одним з результатів формування Пангеї є гори Аппалачі, що утворилися близько 480 млн років тому, отож є одними з найстаріших гір у світі. Коли 200 млн років тому Пангея розпалася, Північна Америка стала частиною Лавразії, аж доки не від'єдналася від Євразії і стала окремим континентом в середині крейдового періоду[8].
Найперша достеменно відома доколумбівська подорож представників європейської цивілізації до Північної Америки відбулася у 10—11 столітті — на острові Ньюфаундленд, в місцині нині відомій як Л'Анс-о-Медоуз було знайдено поселення вікінгів тих часів.
Датою відкриття як Північної так і Південної Америки вважають 12 жовтня 1492 року, коли іспанська експедиція на чолі з генуезцем Христофором Колумбом досягла островів поблизу берегів материка.
Упродовж Доби великих географічних відкриттів європейці дослідили Американський континент та заявили права на тамтешні землі. Разом з їх прибуттям до «Нового світу»популяція корінного населення почала швидко скорочуватися через силові конфлікти з загарбниками та принесені ними з Європи захворювання, до яких корінні американці не мали імунітету[17]. Докорінних перетворень зазнали культура та політичне життя місцевих мешканців. Деякі мовні групи вимерли, іншим довелося досить швидко змінитися.
Велика Британія, Іспанія та Франція почали захоплювати території, експлуатувати, контролювати та змагатися за них. Наприкінці XVIII — на початку XIX століття унаслідок рухів за незалежність в Північній Америці виникли сучасні країни. У 1776 році тринадцять британських колоній вздовж узбережжя Атлантичного океану проголосили незалежність та заснували Сполучені Штати Америки. Шляхом об'єднання північних територій, контрольованих Великою Британією та Францією, утворилася Канада. Нова Іспанія, що згодом перетворилася на Мексику проголосила незалежність у 1810 році. У 1823 році колишнє Генерал-капітанство Гватемала стало першою незалежною державою Центральної Америки — Центральноамериканською федерацією.
Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї зачислюють також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка — мис Мерчисон на півострові Бутія в Канаді — розташований на 71°58' пн. ш., крайня південна точка материка — мис Мар'ято (7°12' пн. ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх. д.), крайня східна — мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах — Деналі (інші назва — Мак-Кінлі, 6 194 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64 % території має висоту понад 300 м.
На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі — північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах.
Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови — Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.
Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше за площею прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.
На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа. За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, річки материка несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їхнє живлення переважно дощове або мішане (дощове й снігове).
Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає «Велика річка».
Річки басейну Північного Льодовитого океану порівняно недавно сформовані, переважно порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.
Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають швидку течію, великі похил і падіння та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.
В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій розташований всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.
Кліматичний вплив океанів виражається насамперед у різнохарактерних течіях біля узбережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрим цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.
Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. Водночас відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси влітку заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів — торнадо.
Середні січневі температури нижчі 0°С характерні на північ від 40° пн. ш. Найнижчі зимові температури зафіксовані на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С і нижче. На плоскогір'ї Юкон зафіксована температура -64°С, а на льодовиковому щиті Ґренландії — -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо взимку.
Середні липневі температури на півночі Канади становлять +5…+10°С, на узбережжі Мексиканської затоки — +22…+24°С. Найвищі температури влітку спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С — в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).
Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500—2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки — 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка перебувають під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200—1400 мм на рік, в Аппалачах — 1000—1100 мм, на Центральних рівнинах — 700—900 мм, на Великих рівнинах — 300—400 мм. Найменша кількість опадів (100—200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну і на півночі Мексиканського нагір'я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.
В Північній Америці наявні всі кліматичні пояси, окрім екваторіального.
Основні корисні копалини: Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У США найбільший у світі видобуток кухонної солі.
Розміщення населення у Північній Америці залежить від історичного часу заселення конкретної території. Найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя континенту (своєрідний плацдарм для мігрантів з Європи). Основна кількість населення США і Канади (130 млн осіб) зосереджена між атлантичним узбережжям та меридіаном 85° з. д., у вузькій смузі державного кордону між двома країнами, між Великими озерами та річками Міссісіпі й Огайо[18]. Суворі кліматичні умови завадили широкому заселенню просторів на крайній півночі континенту. Центральна Америка особливо густо заселена на Антильських островах (Ямайка — 200 осіб/км²; Тринідад і Тобаго, Барбадос — 580 осіб/км²)[18]. Найменш заселені пустельні регіони північно-західної частини Мексики (пустеля Сонора)[18].
Три чверті населення Північної Америки проживає в містах.
Економіка Північної Америки твориться понад 596 мільйонами людей (8% населення світу) у 24 суверенних штатах і 15 залежних територіях.[19] Вона відзначається різким поділом між переважно англомовними країнами Канади та Сполучених Штатів, які є одними з найбагатших і найрозвиненіших країн світу, та країнами Центральної Америки та Карибського басейну колишньої Латинської Америки, які є менш розвиненими. Мексика та країни Карибського басейну, що входять до Співдружності Націй, знаходяться між крайніми економічними рівнями розвитку Північної Америки.
↑Amerigo Vespucci (англійською) . Encyclopædia Britannica. Процитовано 7 червня 2011.
↑Herbermann, Charles George, ред. (1907). The Cosmographiæ Introductio of Martin Waldseemüller in Facsimile. Translated by Edward Burke and Mario E. Cosenza, introduction by Joseph Fischer and Franz von Wieser. New York: The United States Catholic Historical Society. с. 9. лат."Quarta pars per Americum Vesputium (ut in sequentibus audietur) inventa est, quam non video, cur quis jure vetet, ab Americo inventore sagacis ingenii viro Amerigen quasi Americi terram sive Americam dicendam, cum et Europa et Asia a mulieribus sua sortita sint nomina."
↑Якщо не вказано інше, населення взята з Department of Economic and Social Affairs Population Division (2009). World Population Prospects, Table A.1(PDF). 2008 revision. United Nations. Процитовано 12 березня 2009.
↑ абЗгідно з означеннями, Аруба, Бонейр, Кюрасао, Панама та Тринідад і Тобаго мають території і в Північній, і в Південній Америках.
↑ абвгдОцінка населення взята з Central Bureau of Statistics Netherlands Antilles. Statistical information: Population. Government of the Netherlands Antilles. Архів оригіналу за 1 травня 2010. Процитовано 14 жовтня 2010.
↑ абДані взяті з The World Factbook: 2010 edition. Government of the United States, Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 14 жовтня 2010.
↑ абОцінка чисельності населення за 2010 взята з The World Factbook: 2010 edition. Government of the United States, Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2010.
Коментарі
↑Це означення включає чотири найпівнічніші території, та найближчі північні острови - Бермудські, біля берегів Північної Кароліни та Сен-П'єр і Мікелон біля берегів канадської провінції Ньюфаунленд і Лабрадор[20][21][22]
↑Включно з Гаваями, які зазвичай відносять до Океанії.
↑Панаму зазвичай відносять до Північної Америки, хоча деякі автори ділять її по Панамському каналу. Дані наведені для всієї країни.
↑Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.
↑У зв'язку із виверженням вулкану, що почалося в липні 1995 року, більша частина Плімуту була зруйнована, керівництво острова перемістилося в Брейдс, але Плімут все ще де-юре залишається адміністративним центром.
↑Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.
Література
Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Країни Європи і Північної Америки в 1944—1974 рр. : навч. посіб. — К., 2016. — 740 с. — ISBN 978-617-7092-80-2
Фізична географія материків і океанів. У 2 ч. : навч. посіб. Ч. 2. Північна Америка та Євразія / О. В. Барановська. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — 378 с. — ISBN 617-527-185-8.