|
Альбрехт Прусський (1809—1872)
Принц Фрідріх Генріх Альбрехт Прусський, (нім. Friedrich Heinrich Albrecht Prinz von Preußen), (нар. 4 жовтня 1809 — пом. 14 жовтня 1872) — прусський принц з династії Гогенцоллернів, п'ятий син короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та королеви Луїзи, генерал-оберст кавалерії прусської армії та генерал-фельдмаршал російської, учасник австро-прусської та франко-прусської воєн, член рейхстагу Північнонімецького союзу у 1867—1871 роках. БіографіяАльбрехт народився 4 жовтня 1809 року у Кенігсберзі. Він був п'ятим сином та наймолодшою, дев'ятою, дитиною в родині короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та його першої дружини Луїзи Мекленбург-Стреліцької. На момент появи хлопчика на світ, в живих залишались його брати Фрідріх-Вільгельм, Вільгельм та Карл і сестри Шарлотта, Александріна та Луїза. Перебуваючи у вигнанні після захоплення у 1806 Наполеоном Берліна, прусська королівська родина змогла повернутись до столиці лише у грудні 1809. Королева Луїза невдовзі померла. Альбрехту на той час виповнилось десять місяців. У віці 10 років, як і всі прусські принци, він пристав до лав війська. Був зачислений другим лейтенантом у 1-й гвардійський піхотний полк. Люблячи та поважаючи коней,[4] двадцяти років пристав до кавалерії.  Незадовго до свого 21-річчя Альбрехт вступив у династичний шлюб із своєю кузиною Маріанною Нідерландською, яка була його одноліткою. Весілля відбулося 14 вересня 1830 у палаці Нордейнде[5] в Гаазі. У подружжя народилося четверо живих дітей:
Родина оселилася в Берліні у Палаці принца Альбрехта на вулиці Вільгельма № 102, неподалік від Потсдамської площі. Альбрехт придбав його за 356 000 талерів і доручив повністю переобладнати відомому архітектору Карлу Фрідріху Шинкелю. Молодята займали перший поверх, в той час, як на другому були приміщення для персонала, кімната для срібла та столових приборів і велика більярдна.[6] Восени 1837 року Маріанна отримала у спадок від матері Каменц у Силезії[7] і стала натхненницею створення нового готичного замку, будівництво якого було доручено також Шинкелю.[5] 15 жовтня 1838 урочисто був закладений перший камінь у фундамент майбутнього палацу в присутності архітектора та Альбрехта і Маріанни.[7][8] 1842 року принц здійснив мандрівку на Кавказ та взяв участь у великій російській експедиції проти горців, що виходила із Ставрополя. Коли начальник експедиції загинув, то Альбрехт перебрав керівництво на себе і довів експедицію до кінця, за що користувався великою повагою імператора Миколи I.[9] У сімейному житті, згідно одного з відгуків, пара після весілля була дуже прив'язана один до одного. Однак, з роками відбулось відчуження.[10] Цьому, окрім іншого, сприяла агресивна поведінка Альбрехта по відношенню до слуг незалежно від статі. Голланський звіт таємної поліції свідчить також про «венеричну хворобу».[5] У 1845 році Маріанна пішла від чоловіка, а 28 березня 1849 було оформлене розлучення. Маріанна на той час мала роман із своїм секретарем Йоганном ван Россумом, а Альбрехт був закоханий у доньку колишнього військового міністра Густава фон Рауха, Розалію, яка була придворною дамою Маріанни.  Подолавши опір Гогенцоллернів, в особливості, брата —імператора Фрідріха-Вільгельма IV, Альбрехт побрався із Розалією фон Раух. Весілля відбулося 13 червня 1850 в Берліні. Оскільки дружину відмовились приймати при прусському дворі, Альбрехт замовив учню Шинкеля, Адольфу Лозе, будівництво нового замку у Дрездені. До закінчення будівництва, резиденція подружжя розташовувалась у Мейнінгені, де жила донька Альбрехта, Шарлотта. Принц 1852 року отримав звання генерала кінноти, а для Розалії 28 травня 1853 року був створений титул графині Гогенау. Замок Альбрехтсберг був готовий у 1854. Там же народився і перший син подружжя. Всього у пари було двоє діточок:
Сини, через своє походження, не мали права наслідувати титул та не причислялися до династії Гогенцоллернів. Однак, вони носили титул графів Гогенау. Внаслідок військової служби, Альбрехт часто бував в різних куточках Пруссії, а також здійснив кілька тривалих поїздок більшою частиною Європи, Близького Сходу і навіть Африки.[10] Після смерті імператора Фрідріха-Вільгельма IV у 1861, прусський двір став більш лояльним до родини. Новий кайзер Вільгельм I, навідав брата, завітавши до нього в Альбрехтсберг, і привітав Розалію, як свою невістку.[10] У 1865 Альбрехт став інспектором третього армійського дивізіону. В австро-прусській війні 1866 командував кавалерійським корпусом Першої прусської армії. Добровільно став під керівництво молодших генералів, будучи певним, що кожен офіцер має служити у місці відповідно своїх здібностей і не вважаючи себе підходящим для вищих керівних посад.[11]Служив під проводом свого небожа, принца Фрідріха Карла. Брав участь у битвах при Мюнхенґреці, при Гичині та під Садовою.[9]  У 1867—1871 роках Альбрехт був членом рейхстага Північнонімецького союзу від виборчого округу Ґумбінен[12] —Інстербург, де відносився до позафракційних консерваторів.[13] На початку війни проти Франції 1870 принц отримав під своє командування 4-ту кавалерійську дивізію, яка складалася з шести полків та входила до складу Третьої армії. Він зайняв Шалонський табір наступного дня після відступу французів і першим помітив відвід військ Мак-Магона до Меца, внаслідок чого було вирішено невідкладно дати бій при Седані. Ця битва, що стала найвідомішою франко-прусській війні, відкрила прусським військам дорогу до Парижа. Сам імператор Наполеон III потрапив у полон. Це, в свою чергу, призвело до кінця монархії у Франції та встановлення республіканського ладу. Пізніше, Альбрехт брав активну участь у військових діях під проводом генерала Людвіга фон дер Танна, великого герцога Мекленбург-Шверінського Фрідріха Франца II та принца Фрідріха Карла проти Луарської армії та у складному зимовому поході. Внаслідок напруженої діяльності отримав апоплексичний удар.[9] В день тріумфального повернення військ до Берліна, принц отримав чин генерал-оберста прусської армії зі званням генерал-фельдмаршала. У вересні 1872, під час зустрічі трьох імператорів, був удостоєний Олександром II звання російського генерал-фельдмаршала. Помер 14 жовтня 1872 в Берліні після другого удару. Похований у металевій труні у склепі під вестибюлем в Мавзолеї парку замку Шарлоттенбург, де вже покоїлись його батьки. Розалія після його смерті усамітнено жила в Альбрехтсбергу. Її не стало сім років потому. Діти, після закінчення військової служби, також оселилися в Альбрехтсбергу. Вільгельм у 1925 році був змушений продати палац через картярські борги.[10] Всі троє поховані на лісовому цвинтарі Білий Олень у Дрездені. Нащадки Альбрехта і Розалії живуть і досі. Нагороди Королівство Пруссія
Інші країни
Вшанування пам'яті
ГенеалогіяПримітки
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Альбрехт Прусський (1809—1872)
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
