Discovery One

Discovery One
Модель Discovery One в Музеї кіно EYE (Амстердам)
Перша згадка	Космічна одіссея 2001 року
Остання поява	Космічна одіссея 2010 року
Статус	знищено
Належність	США
Запуск	2001
Загальні характеристики
Регістр	XD-1
Енергія	ядерний реактор
Довжина	140 м
Ширина	17 м
Екіпаж	5

Космі́чний корабе́ль Сполу́чених Шта́тів Диска́вері Оди́н (англ. U.S.S. Discovery One) — вигаданий міжпланетний космічний корабель із серії романів Артура Кларка «Космічна одіссея», а також знятих за ними фільмів Космічна одіссея 2001 і 2010: рік вступу в контакт.

Назва

Discovery One названо на честь королівського науково-дослідного судна RRS Discovery Роберта Скотта, спущеного на воду 1901 року. Артур Кларк побував на цьому судні, коли воно було пришвартоване в Лондоні біля офісу, де він працював[1].

Опис

Концепція

Основну ідею конфігурації космічного корабля у вигляді гантелі спочатку запропонував Артур Кларк як спосіб розділення житлового модуля та ядерного реактора, розташованого поряд із двигуном[2]. Discovery One складається з великої сфери розміщеної в носовій частині, довгого сегментованого «хребта» з комунікаційними тарілками та матрицею гексагональних сопел вихлопної системи на кормовому краю корабля.

Карусель

Екваторіальна ділянка сфери містить «карусель» діаметром 11 метрів, що повільно обертається. При її обертанні зі швидкістю трохи швидше за 5 обертів на хвилину, внутрішні центрифуги створюють штучну гравітацію, рівну гравітації на поверхні Місяця. За Кларком і Кубриком, цього рівня достатньо для запобігання фізичній атрофії в умовах невагомості[3]. У «каруселі» містяться кухня, їдальня, душова кабіна та туалет. Біля неї розташовано 5 невеликих комірок, які містять майно астронавтів. За потреби обертання «каруселі» можна зупинити. При цьому момент імпульсу зберігається в маховиках і повертається при відновленні обертання[3].

Двигун

Discovery One оснащений газофазовим ядерним реактивним двигуном[4].

Центрифуги

Внутрішні центрифуги є необхідною умовою ідеалізованої версії життя в космосі, вільного від проблем зі здоров'ям та негативних наслідків, зазвичай асоційованих з переходом від частин корабля, що обертаються, до нерухомих. За Кларком, цей перехід, після набуття деякого досвіду, простий і автоматичний як крок на рухомий ескалатор[3].

Зв'язок

Discovery описується як дуже великий корабель, з яким могли впоратися лише два астронавти (Девід Боумен і Френк Пул), які працювали по 12 годин позмінно, разом з HAL 9000. У книзі IBM прогнозувала, що розвиток комп'ютерів буде просунутий до такої міри, що місія може бути здійснена з усіма астронавтами, які перебувають у стані гібернації. Однак було сказано, що бажано підтримувати регулярний зв'язок протягом усього польоту між пілотом і другим пілотом та управлінням польотом на Землі.^[джерело?] Під час зв'язку враховується час, що минув для електромагнітних хвиль, які перетинають простір між космічним кораблем і Землею. Наприклад, Пул зображений таким, що дивиться заздалегідь записане привітання з днем народження від своєї сім'ї, а не спілкується з ними в реальному часі. Така розмова неможлива, оскільки передача повідомлень між Юпітером і Землею займає від 30 до 52 хвилин. Природно, що цей час буде залежати від взаємного розташування тіл у Сонячній системі в будь-який момент часу.[5]

Discovery One у фільмі «Космічна одіссея 2001 року»

Для знімань сцени, в якій астронавти ходять усередині обертової сфери, компанія Vickers Engineering Group побудувала центрифугу діаметром 11 м і вартістю $ 750 000, що склало значну частину бюджету фільму[6]. Центрифуга оберталася навколо своєї осі зі швидкістю менше одного обороту за хвилину, що становить приблизно півкілометра на годину. Актори завжди перебували в нижній її частині, а оператор з камерою розташовувся в невеликому колісному візку, який пересувався разом із центрифугою, завдяки чому з точки зору камери (і глядачів) створювалася видимість того, що астронавти можуть ходити по стінах[3].

Див. також

• Сплячий космічний корабель

Примітки

1. Arthur Charles Clarke. The lost worlds of 2001: science fiction. — Sidgwick and Jackson, 1972. — 240 с. — ISBN 978-0283979033.
2. K. F. Long. Deep Space Propulsion: A Roadmap to Interstellar Flight. — Springer, 2011. — С. 5. — ISBN 978-1461406068.
3. Gilles Clément, Gilles Clément (Ph.D.), Angelia P. Bukley. Искусственная гравитация = Artificial gravity. — Springer, 2007. — С. 63,64. — ISBN 978-0387707129.
4. Craig H. Williams, Leonard A. Dudzinski, Stanley K. Borowski, and Albert J. Juhasz. Realizing "2001: A Space Odyssey": Piloted Spherical Torus Nuclear Fusion Propulsion. — Glenn Research Center, 2005. — 1 березня. — С. 52.
5. Light distance to Jupiter. pages.uoregon.edu. Процитовано 3 листопада 2022.
6. Н. Маркалова (31 травня 2010). Спецэффекты "Космической одиссеи". Часть 2. mir3d.ru (рос.). Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 8 березня 2012. [Архівовано 2012-06-02 у Wayback Machine.]