Bofors

Bofors

Тип	бізнес
Галузь	оборонне виробництво
Засновано	1873
Закриття (ліквідація)	1991
Штаб-квартира	Карлскуга
Очільник(и)	Egon Linderoth^d , Martin Ardbo^d  і Per Ove Morberg^d
Продукція	зброя
Холдингова компанія	BAE Systems AB^d
Bofors у Вікісховищі

Бофо́рс, Буфорс (швед. Bofors) — шведський металургійний та збройовий концерн у XIX та XX сторіччях.

Виробляв зброю, головним чином зенітні й протитанкові гармати, літаки, танки, снаряди, порох, верстати та різні хімікалії. Мав свої рудники, лісові й земельні угіддя.

Історія

Розташована в районі Бофорс міста Карлскуга, Швеція, компанія Бофорс бере свій початок від водяній кузні «Boofors», яка був заснована як державне підприємство королівської сім'ї у 1646 році, коли П. Л. Хосману було дозволено звести на цьому місці кузню[1]. Сігрід Екехельм, також відома як Boås-Beata,[2], яка жила з 1640-х до 1700 року, певний час володіла нею[3].

У 1762 році завод Бофорс придбав Йоган Еберхард Гейєр (1733-1796). Потім її придбав брат останнього, Емануель аф Гейєрстам[4].

Сучасна корпоративна структура була створена в 1873 році із заснуванням Aktiebolaget (AB) Bofors-Gullspång. Провідний шведський виробник сталі на початку 1870-х років, коли сталь почали використовувати для виробництва зброї у Швеції, Bofors спочатку продавав литу та ковану сталь, вироблену за технологією Сіменса-Мартіна, збройовим заводам у Фінспонгу, але незабаром почав розширювати свою діяльність у сфері виробництва зброї. Перша гарматна майстерня компанії була відкрита в 1884 році. Найвідомішим власником Bofors був Альфред Нобель, який володів компанією з 1894 року до своєї смерті в грудні 1896 року[5][6]. Нобель відіграв ключову роль у перетворенні колишнього виробника чавуну і сталі на сучасного виробника гармат і хімічних продуктів[7][8]. Виробник пороху AB Bofors Nobelkrut, пізніше виробник вибухових речовин і загальної органічної хімії, був створений у 1898 році як дочірнє підприємство.

Штаб-квартира Bofors завершена в 1930 році

До 1911 року AB Bofors-Gullspång випередила в конкуренції, викупила і закрила свого шведського конкурента у Фінспонгу у виробництві гармат. Назва компанії була скорочена до AB Bofors у 1919 р[9].

Коли Версальський договір суворо обмежив Німеччину від розробки нової артилерії та заборонив її експорт, німецькі військові компанії почали виводити свої дослідження та розробки за кордон, а Крупп, якому було заборонено розробляти гармати калібром менше 17 см, вже в 1919 році почав співпрацювати з Бофорсом, щоб таємно займатися розробкою та виробництвом зброї.

У вересні 1919 року Bofors також отримала довоєнні нідерландські та данські контракти Круппа. Згідно з угодою 1921 року, компанія погодилася не експортувати будь-яку продукцію Круппа до країн-переможниць Першої світової війни: Великої Британії, США, Франції, Італії та Японії. Шведський уряд повністю підтримував всю цю діяльність[10]. Крім того, з 1920 року Крупп володів 31,8% акцій Bofors через свою шведську дочірню компанію AB Boforsintressenter, незважаючи на закон 1916 року, який забороняв іноземцям мати понад 20% акцій шведського бізнесу. В результаті такої співпраці компанія Bofors процвітала, і на початку 1930-х років у ній працювало близько 2800 осіб (не враховуючи дочірніх компаній-постачальників)[11].

Після приходу до влади Адольфа Гітлера, переозброєння Німеччини стало публічним і збільшилося в масштабах, тому більше не було потреби у використанні підставних компаній за кордоном, отже німецькі збройові фірми повернули свої дослідження і розробки на батьківщину. Шведський парламент також заборонив іноземну власність на військову промисловість у 1935 році, тому Круппу довелося ліквідувати Boforsintressenter і продати свої акції Bofors шведському підприємцю Акселю Веннер-Грену, який давно мав добрі зв'язки з Круппом.

Місто Карлскуга виросла навколо заводу Bofors, на якому до 1970 року працювало майже 10 000 осіб[12]. Збройова промисловість створила численні робочі місця у 1900-х роках, сприяючи демографічному буму міста.

Сучасна власність

У 1999 році компанія Saab AB придбала Celsius Group, тодішню материнську компанію Bofors[13]. У вересні 2000 року United Defense Industries (UDI) США придбала Bofors Weapons Systems (підрозділ важкого озброєння), в той час як Saab зберіг за собою виробництво ракет.

Британська компанія BAE Systems придбала UDI та її дочірню компанію Bofors у 2005 році, і «BAE Systems Bofors» тепер є бізнес-одиницею шведського підрозділу BAE Systems AB, тоді як шведський підрозділ Saab Bofors Dynamics є частиною Saab AB[14].

Див. також

• Список компаній Швеції
• Bofors L60
• Bofors L70
• 37-мм протитанкова гармата Бофорс
• Гаубиця FH77
• Archer (САУ)
• Справа Бофорса

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Jernkontoret (1920). Aktiebolaget Bofors. Iron and Steel in Sweden (англ.). Jernkontoret. с. 17—36.
• Steckzén, Birger (1946). Bofors historia 1646–1946 (швед.). Stockholm.

Примітки

1. Jernkontoret, 1920, с. 18.
2. Bande, Alf (1996). Bofors och boforsare (швед.). Probus. с. 13. ISBN 978-91-87184-36-9.
3. Nilssen, Stefan. Sigrid Ekehielm. Svenskt kvinnobiografiskt lexikon. Переклад: Myers, Margaret.
4. Steckzén, 1946, с. 28.
5. Bergengren, Erik (1962). Alfred Nobel: The Man and His Work. Edinburgh: Thomas Nelson & Sons Ltd.
6. Jernkontoret, 1920, с. 19.
7. Schück, H (1950). Nobel - The Man and His Prizes. Stockholm: Solhmans Förlag. ISBN 0444001174.
8. Latter life. Alfred Nobel : Biography. Nobel Prize : Official website. Процитовано 4 березня 2014.
9. Subramaniam, Chitra (1993). Bofors: the story behind the news. India: Viking. ISBN 0670845256.
10. Engels, W.; Pohl, H. (6 December 2012). German Yearbook on Business History 1982. Springer. ISBN 9783642687921.
11. Lorenz-Meyer, Martin (2007). Safehaven: The Allied Pursuit of Nazi Assets Abroad (англ.). University of Missouri Press. ISBN 978-0-8262-6586-9.
12. Fransson, Stig A (2001). BOFORS - förändringsvindar i gammal tid och nutid (PDF) (швед.). Процитовано 29 листопада 2022. Bofors är nu som störst och har nästan 10 000 anställda i Karlskoga.
13. Press release. Celsius group. 12 вересня 2000. Процитовано 4 March 2014.
14. Matlary, Janne Haaland; Østerud, Øyvind (березень 2013). Denationalisation of Defence: Convergence and Diversity. Ashgate Publishing, Ltd. с. 152. ISBN 9780754671190.