|
371-ша піхотна дивізія (Третій Рейх)
371-ша піхотна дивізія (Третій Рейх) (нім. 371. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. Дивізія 19-ї хвилі мобілізації Сухопутних військ Третього Рейху, билася на Східному фронті на південному фланзі німецько-радянської війни, у січні 1943 розгромлена в Сталінградській битві. Згодом відтворена вдруге й знову знищена в боях з радянськими військами у травні 1945 на території Чехії під Дойче-Бродом. Історія371-ша піхотна дивізія розпочала процес формування 17 лютого 1942 року в Кельні в VI-му військовому окрузі під час 19-ї хвилі мобілізації Вермахту, але невдовзі підрозділи були перекинуті до Бельгії, де в районі Беверло (Берінген) тривало формування дивізії. На укомплектування з'єднання надходив особовий склад підрозділів 306-ї, 321-ї, 711-ї, 716-ї та 719-ї дивізій, котрі перебували на той час у Північній Франції, Бельгії та Нідерландах.    На початку червня 1942 року дивізію передислокували до Краматорська на південний фас німецько-радянського фронту, де вона увійшла до складу IV-го армійського корпусу генерал від інфантерії В. фон Шведлера. З липня 1942 року 371-ша дивізія брала активну участь у наступі на Ворошиловград, в операції «Фішрайер», наступі німецького Вермахту на Сталінград. Вела наступальні бої на Дону, за станиці Ніколаєвську й Володимировську. Німецькі підрозділи неодноразово атакували село Абганерове, що знаходилося на середньому обводі оборонного рубежу на підступах до Сталінграду й стало ареною запеклих боїв. Бої за цей населений пункт тривали 17 днів — село кілька разів переходило з рук в руки. Потім частини дивізії билися на південних підступах до Сталінграду, за Бекетівку, Стародубівку проти військ 62-ї та 64-ї радянських армій. У результаті проведення стратегічного наступу Червоної армії у листопаді 1942 року виявилася в оточенні з іншими формуваннями 6-ї польової армії генерал-полковника Ф.Паулюса. Тримала оборону на південному фланзі оточеного угруповання, де протягом грудня 1942 — січня 1943 вела запеклі бої. Дивізія розгромлена у ході операції «Кільце». Разом з нею капітулювали в цілому двадцять німецьких дивізій: 14-та, 16-та і 24-та танкові, 3-тя, 29-та і 60-та моторизовані, 100-та егерська, 44-та, 71-ша, 76-та, 79-та, 94-та, 113-та, 295-та, 297-ма, 305-та, 376-та, 384-та, 389-та піхотні дивізії. Крім того, здалися румунські 1-ша кавалерійська і 20-та піхотна дивізії. У складі 100-ї єгерської здався хорватський полк. Також капітулювали 91-й полк ППО, 243-й і 245-й окремі батальйони штурмових гармат, 2-й і 51-й полки реактивних мінометів. 26 січня 1943 року її командир генерал-лейтенант Р.Штемпель, бачачи неможливість прориву з оточення та знищення усього з'єднання, покінчив життя самогубством. Повторне формування 371-ї піхотної дивізії розпочалося у лютому 1943 року в Каллаку, у французькій Бретані. Пізніше її передислокували до західної частини півострову в Юельгоа, де вона протягом весни-літа 1943 року виконувала завдання з протидесантної оборони західного узбережжя окупованої Франції. Гарнізони з'єднання стояли в бретанських містечках Морле, Понріє, Бель-Іль-ан-Терр, Каре-Плуге, охороняли канал Нант-Брест. На початку жовтня 1943 року 371-шу дивізію терміново перекинули до Італії в район В'яреджо та Креспіна-Лоренцана. Протягом жовтня-листопада з'єднання обороняло адріатичне узбережжя Італії від ймовірного вторгнення союзних армій у смузі Пйомбіно-П'єтразанта-Чечина. 18 листопада 1943 року її у спішному порядку перекинули до Хорватії, де вона у складі III-го танкового СС СС-обергрупенфюрера Ф.Штайнера та XV гірського корпусів генерала від інфантерії Е.фон Лейзера діяла проти югославських партизанів у гірській місцевості[1][2]. У січні 1944 року 371-шу дивізію у черговий раз перекидають на Східний фронт у район Житомира, де включають до складу 4-ї танкової армії. Дивізія брала активну участь у зимових битвах в Україні, билася під Жмеринкою, Кам'янець-Подільським, у березні-квітні сприяла прориву з оточення 1-ї танкової армії генерала Г.-В. Губе з Кам'янець-Подільського котла. З літа 1944 — бої в Польщі в ході Львівсько-Сандомирської та Вісло-Одерської операцій в районі м. Тарнів, Баранова-Сандомирського, Кракова. Згодом відступала південною Польщею, далі до Моравії, де взимку-весною 1945 змагалася з радянськими військами в Моравсько-Остравській операції. Урешті-решт капітулювала Червоній армії у травні 1945 року під містом на території Богемії під Дойче-Брод. Райони бойових дій
КомандуванняКомандири
ПідпорядкованістьСклад
Див. також
Посилання
Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
