|
123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх)
123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх) (нім. 123. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. Дивізія 11-ї хвилі мобілізації Сухопутних військ Третього Рейху брала участь у битвах на Східному фронтові. Історія123-тя піхотна дивізія сформована 5 жовтня 1940 на навчально-тренувальному центрі Регенвурмлагер (нім. Truppenübungsplatz Regenwurmlager) поблизу Мезеріц (Позен-Західна Пруссія) у III-му військовому окрузі під час 11-ї хвилі мобілізації Вермахту. Формування здійснювалося з окремих підрозділів 23-ї, 257-ї піхотних та 3-ї моторизованої дивізій, а також рейтарського ескадрону 18-ї піхотної дивізії.   .jpg)  Після завершення курсу підготовки та бойового злагодження дивізія була передана до складу групи армій Північ й передислокована до Єудкау та Шлоссбергу на кордоні з Радянським Союзом. Спочатку дивізія перебувала у складі X-го армійського корпусу 18-ї польової армії, але перед початком вторгнення до СРСР увійшла до XXVIII-го армійського корпусу 16-ї армії. З початком операції «Барбаросса», німецька група армій «Північ», де билася 123-тя піхотна дивізія, наступала на Прибалтику. Дивізія перетнула зранку 22 червня німецько-радянський кордон й просувалася вглиб Литви, вела бої з формуваннями радянського Північно-Західного фронту за Каунас, Укмерге, далі за латвійський Даугавпілс, і вже на початок липня вийшла на кордони радянської Росії. 8 липня 1941 року німецькі війська дивізії зайняли Опочку. У липні-серпні 1941 формування дивізії діяли у II-му армійському корпусі генерала від інфантерії В. фон Брокдорфф-Алефельдт, вели бої за Холм, Слаутино, Осташков, біля озера Селігер. Протистояла спробам радянських військ контратакувати біля озер Пено і Вельо. II-й армійський корпус поступово просувався на схід своїми трьома ударними угрупованнями зі з'єднань- 12-ї, 32-ї і 123-ї піхотних дивізій. Однак, розтягнутість комунікацій, затяжні дощі так паралізували усі пересування, що корпусу довелося перейти до оборони. 123-тя дивізія обороняла широку смугу фронту в районі Верхньоволзьких озер, усі її частини були в першому ешелоні, резервів практично не залишилось. Свою лінію оборони 123-тя піхотна дивізія утримувала до початку 1942 року, коли 9 січня радянські війська у складі 3-ї та 4-ї ударних армій лівого крила Північно-Західного (з 22 січня правого крила Калінінського фронту) розпочали Торопецько-Холмську операцію з метою розгрому Осташковського угруповання Вермахту. Ця операція була складовою частиною загального стратегічного наступу Червоної армії взимку 1942 року, що проводився групою фронтів у ході битви під Москвою. У наслідок успішного прориву лінії фронту та сміливого наступу Червоної армії проти військ Вермахту, незабаром в котлі опинилися частини шести дивізій німецьких II-го і X-го армійських корпусів — 12-та, 30-та, 32-га, 123-тя, 290-та піхотні і дивізія «Мертва голова» (всього за різними оцінками від 95 до 103 тисяч чоловік). Командування над оточеним угрупованням перебрав на себе командир II-го армійського корпусу генерал від інфантерії В. фон Брокдорфф-Алефельдт. З 8 лютого по 21 квітня 1942 угруповання фон Брокдорфф-Алефельдта перебувало в оточенні, в «Дем'янському котлі» (за радянською версією), у «фортеці Дем'янськ» (за офіційною версією Гітлера) або в «графстві Дем'янськ» — як цю територію називали військовослужбовці корпусу, маючи на увазі дворянський титул свого командира. 21 квітня 1942 бойовій групі під командуванням генерала В.фон Зейдліца-Курцбаха вдалося прорватися до оточеного 2-го армійського корпусу, а 1 травня 1942 між корпусом і групою Зейдліца було встановлено телефонний зв'язок. Після деблокування Дем'янська 123-тя піхотна дивізія продовжувала утримувати свої позиції протягом 1942-початку 1943 років. Розпочинаючи з квітня 1942 радянський Північно-Західний фронт провів 9 наступальних операцій з метою знову оточити німецькі війська і 2 оборонні операції для відбиття його контрнаступів, але усі спроби знищити напівоточене угруповання були марні. 1 березня 1943 командувач 16-ї армії генерал-фельдмаршал Ернст Буш оголосив про завершення евакуації німецьких військ з Дем'янського виступу, організоване виведення дивізій дозволили німецькому командуванню значно ущільнити оборону. До осені 1943 року, 123-тя дивізія вела оборонні бої місцевого значення в районі Холма і Локні, коли у вересні 1943 у зв'язку із загальним наступом Червоної армії після перемоги на Курській дузі, з'єднання було терміново перекинуте на південний фланг німецько-радянського фронту. 13 вересня 1943 дивізія прибула залізницею до Запоріжжя, й негайно була кинута в бій проти військ Південно-Західного фронту, що рвалися до Дніпра. У боях з радянськими військами 123-тя дивізія протягом осені-зими 1943—1944 років зазнала колосальних втрат й у лютому залишки формування були відведені в тил, де з її рештки сформували 123-ю тактичну групу, яка разом з розгромленими в Україні 38-ю, 62-ю піхотними дивізіями увійшла до складу корпусної групи «F». Райони бойових дій
КомандуванняКомандири
Підпорядкованість
Склад
Нагороджені дивізії
Див. також
Посилання
Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
