|
Я працюю на цвинтарі (фільм)
«Я працюю на цвинтарі», робоча назва «101» — український художній фільм 2021 року режисера Олексія Тараненка знятий у копродукції України та Польщі. Фільм є дебютом режисера в повнометражному художньому кіно. Сценарій фільму базується на однойменній книзі «Я працюю на цвинтарі» блогера та письменника Павла Белянського в українському перекладі Романа Коляди. У широкий український прокат фільм вийшов 15 вересня 2022 року[1]. Головний герой, Олександр, в минулому архітектор, наразі працює на цвинтарі та має свою контору з виготовлення пам'ятників. Кожного дня до нього приходять нові люди для замовлення пам'ятників близьким. Життєві ситуації іноді — сумні, іноді — комічні. Але і в житті головного героя є таємниця, яка не дає йому стати щасливою людиною. СюжетКиянин Олександр займається виготовленням пам'ятників. Його ніщо не радує, та не через сумну роботу, а через те, що вона потребує щоденно спілкуватися з різними людьми. Директор цвинтаря Петрович правдами і неправдами дбає, щоб на цвинтарі, де працює Олександр, все лишалося стабільно. Адже нові поховання приносять стабільний прибуток. Олександр цинічно ставиться до клієнтів та ігнорує свою дочку Алісу. Також у нього манія зачиняти відчинені вікна. Його колишня дружина Оля вимагає, щоб Олександр вплинув на дочку, яка прогулює школу. Одного дня до Петровича приходить Віктор, який заявляє, що буде новим директором. Працівники цвинтаря не знають чого чекати. Віктор повідомляє Олександру, що забиратиме в нього третину виручки (Петрович брав чверть). Чоловік Олі, поліцейський Євген, зненацька приїжджає до Олександра на роботу ввечері та б'є його за недбале ставлення до доньки. Петрович тим часом розкриває, що двоє працівників квіткової крамниці збирають з могил квіти, які потім перепродають. Петрович разом з прихильними до нього копачами лякає нечесних продавців, погрожуючи закопати їх живцем. Ті зізнаються, що пішли на такий вчинок, бо тепер треба віддавати Віктору більше грошей. Петрович карає їх, лишивши закопаними по груди. Наступного ранку Олександр відкопує продавців. Віктор надсилає до Олександра двох бандитів, які залякують його, влаштувавши гонитву по цвинтарю. Бандити роздягають його та йдуть. У такому вигляді Олександра випадково зустрічає його клієнтка Олена, що замовляла пам'ятник для свого сина, та дає одяг. Змерзлий Олександр Марить і в такому стані його знаходить дочка. Вона забирає батька до нього додому, де Олександр робить песимістичний прогноз майбутнього життя Аліси та власних перспектив. Бандити та нечесний продавець влаштовують Петровичу помсту, б'ючи його та закопуючи в могилу. Проте могилу незабаром знаходить божевільна Михайлівна, що живе на цвинтарі. В результаті Петрович виживає та радить Олександру погодитися на умови Віктора. Виявляється, Петрович так само нечесно змістив свого попередника, влаштувавши автомобільну аварію. Олена приймає виконаний Олександром пам'ятник, але потім розбиває його, бо він нагадує про померлого сина. Далі Олена думає про власне самогубство, але зрештою приїжджає в майстерню до Олександра. Туди ж приходить Аліса, що провела день на кладовищі. Раптом посіпаки Віктора кидають коктейль Молотова в майстерню, Олександр гасить вогонь. Олена каже, що втратила свого сина, бо надто багато часу приділяла роботі, не звертаючи увагу на синове здоров'я. Аліса дорікає батькові, що він не відвідує одну могилу. Клієнт, який приходив раніше декілька разів, щоразу з більшими проєктами, робить замовлення на склеп вартістю мільйон гривень. Олександр дає третину зароблених грошей Віктору, але з'ясовується, він домовився з Євгеном, який приходить з обшуком. Віктора заарештовують за хабарництво. Олександр наважується відвідати могилу свого сина Артема, що випав з відчиненого вікна. Саме Артем виявляється оповідачем цієї історії. Олександр приходить до дочки та визнає, що був боягузом. Вона просить навчити її кататися на велосипеді. Петрович повертається до обов'язків директора цвинтаря. Олена телефонує Олександру, який проводить час із Алісою на стадіоні, та пропонує зустрітися. У ролях
КошторисФільм «Я працюю на цвинтарі» у 2019 році виграв грант Українського культурного фонду (УКФ) на продакшен повнометражного художнього фільму у копродукції з Польщею. Загальний бюджет на виробництво стрічки склав ₴21,40 млн, з них УКФ оплатив 70 % (14,98 млн)[2][3]ю Сума ₴21,40 млн не включає ~₴0,5 млн на пре-продакшн, оскільки раніше у 2018 році УКФ вже оплатив ₴495 тис. на «розробку сценарію, препродакшн та створення тізеру»[4]. Виробництво.jpg) СценарійСценарій фільму базується на однойменній книзі «Я працюю на цвинтарі» блогера та письменника Павла Белянського. ФільмуванняПроєкт створено українськими кінокомпаніями Good Morning Films та Mainstream Pictures у копродукції з польською компанією Stewopol MS Sp.z.o.o.. Фільмування стартувало 5 вересня 2019 року в Києві[5]. СаундтрекГоловну пісню «То таке життя» до фільму створила Марина Круть із гурту Krutь. РелізНавесні 2019 року було презентовано тизер до фільму, який також отримав грант Українського Культурного Фонду. Українська фестивальна прем'єра фільму відбулася на українському кінофестивалі Молодість 1 червня 2021 року[6]. Європейська фестивальна прем'єра фільму відбулася на італійському кінофестивалі Ferrara Film Festival 3 червня 2021 року[7][8]. У широкий український кінопрокат стрічка виходить 15 вересня 2022 року[9]. СприйняттяЯрослав Підгора-Гвяздовський у «Детекторі медіа» відгукнувся, що затягнене пандемією та війною створення фільму пішло на користь, давши час виправити помилки монтажу та звуку. «Я працюю на цвинтарі» зайняв практично порожню, позбавлену конкурентів нішу. За визначенням критика, «Тут іде робота на межі психологічності й побутовості, між розумним підходом добре підмічених і пов'язаних між собою обставин життя та банальністю існування з його потребами». Разом з реалістичними побутовими деталями та мовою (часто грубою) в фільмі присутні і тонкі посилання, такі як картина Гуго Сімберга «Сад смерті» в кабінеті Олександра. «У підсумку маємо неординарний для українського кіно фільм, настільки самобутній, наскільки може бути фільм зараз, в епоху, коли придумане все, а те нове, що вигадують, твориться еклектичним»[10]. Ольга Робейко в УНІАН писала: «Я працюю на цвинтарі» — «це щось якісно нове, але не артхаусне, а зрозуміле кожному». Сарказм Олександра дозволяє зрозуміти наскільки він сам нещасний, і що робота на цвинтарі (де, здавалося б, мінімум спілкування), постійно зумовлює зустрічі з ненависними Олександру людьми. «В „Я працюю на цвинтарі“ життя й смерть ходять поруч, вони тісно переплітаються, та все ж сюжетна лінія натякає: надія завжди є, й у найскладніших ситуаціях»[11]. «Я працюю на цвинтарі» став найпопулярнішим українським фільмом на платформі Takflix у 2023 році[12]. Нагороди й номінації
Джерела та примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
